Розділ 26. КІР. Ти хотіла. І я хотів. Ми обидва так вирішили і це було здорово.

КІР

Знав, що ти цікава, знав, що здібна і легко навчаєшся, але ось чого я ніяк не очікував, так це твоєї кровожерливості. Коли ми вчора полювали на зайця, я спочатку навіть думав, що ти можеш дати задній хід, але... Як же сильно ти мене дивуєш, Яро...

— Я радий, що тобі сподобалось. — сказав я вголос. — Краще ніж просте дурне побачення на природі, правда?

— Чорт... — посмішка зникла з обличчя Яри. — Я тут згадала... Це ж Влад Сашу до нас на цілих три дні запросив…

— Можеш заночувати у мене, — запропонував я. — Думаю, ні твоя мати, ні брат проти не будуть. Правда, мені сьогодні ввечері потрібно ще встигнути в один ресторан з'їздити.

— Класна у тебе робота... — зітхнула вона. — Ходиш по ресторанах, смачно їси і п'єш, а потім критикуєш...

— Це не так просто, як здається.

— Знаю... — вона знову зітхнула, але потім посміхнулася. — Купа правил... Всі виделочки-ложечки-ножечки-келишки-тарілочки... Різні смаки і запахи, які потрібно вміти відрізняти один від одного, та ще й порівнювати з певним еталоном і виставляти оцінку... Все це точно не просто.

— Обережно, а то з твоїх уст це звучить майже як комплімент, — я посміхнувся.

— Кір, а як це... — вона закусила губу і заговорила практично пошепки. — Вбивати не тварину?

Наші погляди зустрілися.

Я облизав губи і раптом різко повалив дівчину на траву, нависаючи над нею і впиваючись в її губи злегка грубим поцілунком.

Рука моя пройшлася по чужій щоці вниз, до шиї.

— Відчувати в руках чуже життя... — прошепотів я їй на вухо, трохи натискаючи на сонну артерію і практично відразу відпускаючи. — Немає нічого приємнішого, ніж це.

— Кір... — вона поклала свою руку на мою щоку, а потім теж опустила її нижче, на мою шию. — Хочу спробувати...

— Добре, — я кивнув і ривком потягнув її на себе, а сам тим часом приземлився спиною на траву і укладаючи Яру зверху на себе.

Потім я розвів свої руки в сторони і з викликом подивився на Яру.

Яра подалася вперед і поклала свої долоні на мою шию.

Було видно, що спочатку їй було страшно вкласти навіть крапельку сили, але, як тільки Яра подивилася на моє спокійне обличчя, я прикрив очі...

ЯРА

Коли він прикрив очі, мені раптом насправді захотілося натиснути на його сонну артерію.

Піддавшись пориву, я, нарешті, доклала зусилля і почала несильно душити його. Кір не став чинити опір: замість цього він лише стискав землю і траву, що траплялися йому під руку.

Від усвідомлення того, що його життя зараз буквально в моїх руках, серце билося як шалене, зіниці розширилися майже до розміру райдужки, а на лобі виступив піт.

Я буквально відчувала все це... Все було зовсім по-іншому.

Коли хватка Кіра за землю ослабла, а очі мало не почали закочуватись, я різко відпустила його і він почав відкашлюватися.

— Блін... — шоковано прошепотіла я, погладжуючи синці на чужій шиї. — Вибач я…

— Я сам дозволив тобі, — Кір вдоволено посміхався. — Це був, мабуть, один з найбільш цікавих наших експериментів.

— Ти псих... — на видиху сказала я. — Я мало не вбила тебе...

— Але не вбила ж, — його рука потягнулася до моєї щоки. — Сподобалося?

— Ні... — я відвела очі. — Чорт... — по моєму тілу пройшло тремтіння.

— Ну тихо-тихо... — Кір підвівся і обняв мене за плечі. — Все добре.

— Я не хотіла... Я... — почала чомусь виправдовуватися я.

— Ти хотіла. І я хотів. Ми обидва так вирішили і це було здорово, — пошепки заспокоював мене він. — Це був один з кращих моментів у моєму житті, —прошепотів Кір. — Якщо я колись і буду убитий, то мені хотілося б, щоб моєю вбивцею стала саме ти.

— Дурень... — я відвела очі. —  Я хочу щоб ти жив...

"Щоб ми завжди були разом..." — продовжила я подумки.

— Якось двозначно... — напівжартома-полусерйозно прокоментував він.

— Замовкни, — пробубоніла я, відвівши погляд.

— Гаразд, — він відсторонився і встав, подавши мені руку. — Підемо. Потрібно помитися і переодягтися перед тим, як їхати додому...