Розділ 28. ЯРА. Абсолютна свобода.

— ...Ти ж розумієш, що я вже тут ітак затримався, — серйозно сказав він. — У мене підписаний контракт з деякими французькими елітними журналами.... Крім того, мене запросили бути суддею в одному з нових французьких дегустаторсько-ресторанних шоу, зйомки якого почнуться вже через три місяці. Відмовитися — рівнозначно вбивству мого прикриття. Як не крути, це буде дуже дивно.

Знаєте, буває ти живеш-живеш, все добре, як раптом тобі буквально на голову виливають відро холодної води і ти ніби прокидаєшся.

— Візьми мене з собою…

— Якщо ти там будеш не по справі — привернеш зайву увагу. Наймати ж тебе «по блату» теж не входить в мої плани.

— Але я ж вже непогано піднатаскалася в твоїй ресторанно-винній справі! — не здавалася я.

— Тоді можеш спробувати взяти участь у відборі на кандидата в дегустатори. Якщо ти доволі добре розбираєшся в вині та високій кухні, плюс при цьому непогана акторка, є шанс що з такою гарненькою мордочкою тебе візьмуть. А я як раз буду шефствувати над цією групою. Та знову ж таки, не думай що я візьму тебе по блату. Навпаки, нам доведеться зробити вигляд, що ми зовсім не знайомі. І то, це за умови що ти дійсно будеш однією з кращих. Придумай собі драматичну історію, для шоу. Але ім'я доведеться використовувати справжнє... Ці пройдисвіти все одно все рознюхають.

— Типу такого? — я опустила погляд, а обличчя моє посмутніло. — Я бідна українка, моя мама завжди любила мене менше ніж мого хворого на ВІЛ братика, я колишня наркоманка та ще й закохана у свого вчителя... Мене ніхто не розуміє... — я подивилася йому в очі і тепер мій погляд став сповнений рішучості. — Але я доведу всім, що я чогось варта, що я не просто так народилася на світ, — я хитро посміхнулася. — Я завжди знаходила цікавим дегустуваня... Адже дегустуючи, ти ніби дегустуєш самих кухарів та виноробів, і всіх тих, хто так чи інакше причетний до страви, вина чи закладу. А що може бути цікавіше такої ось дегустації людей і їх душ?

— І що я з тебе виростив... — Кір торкнувся долонею моєї щоки.

— Я вже й сама не знаю... — я потерлася щокою о його долоню. — Вживаюся в будь-яку роль так, ніби це насправді я, а ролі ніякої і зовсім немає...

— У тебе завжди були до цього здібності, — він погладив мене по щоці. — Ти граєш навіть краще за мене.

— Просто, коли граєш, потрібно згадувати реальні ситуації, які викликали в тебе необхідну для даного моменту емоцію, — я подивилася йому в очі. — Тоді все дуже легко і ти приймаєш свою роль як справжню іпостась в даний момент.

— Акторська школа плаче за тобою... — його рука з моєї щоки перебралася на мою потилицю. — Як раз на шоу зможеш всім показати свій талант. Точніше, зіграй так, щоб ніхто і не подумав, що це талант і гра, і щоб всі повірили, що це і є справжня ти. Якщо зможеш не видати наш зв'язок при такому тісному контакті, якщо зможеш змусити повірити всіх в придуману історію, то я повірю в те, що ти доволі талановита навіть для чогось більшого... Але до цього, нам потрібно поднатаскати тебе в дегустації. Всього за три-чотири місяці я повинен зробити з тебе стерпну кандидатку, щоб ти встигла на останній кастинг... А це не так вже й просто... Більшість учасників навчалися цьому більше п'яти, а іноді і десяти років! Навіть після тренувань ти навряд чи зможеш з ними в цьому зрівнятися... Вся надія на твою артистичність.

— Кіре... — я затамувала подих, озирнулася по сторонах і продовжила говорити пошепки. — Я точно впораюся... Я все зроблю.

Усе. Тепер мені здається, ні, я точно знаю, що дійсно здатна на все що завгодно.

Саме з Кіром я розумію, що володію абсолютною свободою. І нехай говорять, що твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини, для Кіра і для мене, для таких як ми, цих меж немає.

Абсолютна свобода, я йду. Я наздожену тебе, я схоплю тебе за хвіст, як і пані удачу, і більше ніколи вас не відпущу.