Розділ 29. ЯРА/КІР. Потенціал дегустатора

Всьому виною вино.

— Спочатку деякі правила... — Кір сидів переді мною за обіднім столом. — Щоб швидко вивільнити весь твій потенціал дегустатора, тобі потрібно буде строго дотримуватися їх. Перше. Ти не куриш, не п'єш міцних напоїв на кшталт того віскі в барі, та не використовуєш туалетну воду...

— Невже все так складно?... — розгублено сказала я.

— Якби це було все… — Кір зітхнув. — Слухай далі. Звичайна їжа і напої тобі не підходять. Насичені смаки і запахи притупляють смакові рецептори. Якийсь час тобі доведеться їсти прісну їжу і пити тільки воду, без добавок. І ще — ніяких спецій...

— Я впораюсь, — я стиснула руки в кулаки і зазирнула в очі навпроти.

— На час навчання нам потрібно поїхати до Франції і тренуватися там. Через тиждень попередніх тренувань ми поїдемо в Бордо... У мене там якраз багато роботи накопичилося.... Там ти зміниш свій спосіб життя, — Кір посміхнувся. — Паспорт у тебе вже є, правда?

— Так, — я кивнула.

— Тоді я куплю квитки. Попередь сім'ю... І збери речі.

— Добре... — я зітхнула, подумавши про речі.

Все ж, у Франції будуть зйомки для телебачення, а весь мій одяг на мені тепер сидить як попало... Я доволі сильно змінилась через ці тренування.

— Потрібно прикупити тобі що-небудь пристойне, — Кір витягнув з кишені картку. — Тримай.

— Я не візьму твою картку...

— Вона й не моя, — Кір усміхнувся вклав картку в мої руки.

Я подивилася на золотий прямокутник і побачила, що на ньому викарбувані мої ім'я та прізвище.

— Кір, це не правильно...

— Відпрацюєш у Бордо, — заспокоїв мене він. — Обіцяю, таких шансів я дам тобі більш ніж достатньо. До речі... Тест! — Кір раптом встав з-за столу і пройшов до стільниці.

Потім він приніс блюдце і висипав на нього червоний харчовий барвник з пакетика.

— Що за тест? — з недовірою запитала я.

— Доторкнися барвника кінчиком язика. — Кір дістав з кишені блокнот і вирвав з нього один чисто білий листочок і простягнув його мені. — А потім — доторкнися ним аркуша паперу.

Я взяла аркуш, а потім зробила все, чого просив Кір — занурила кінчик язика в барвник, а потім доторкнувся ним аркуша.

На аркуші з’явилася купа маленьких змазаних крапочок.

Кір буквально вирвав листочок з моїх рук і почав зосереджено розглядати «малюнок».

***

КІР

— Чорт, змазано... — я зітхнув. — Гаразд, інший спосіб. — я підійшов до письмового столу, дістав якусь папку-швидкозшивач з паперами, витягнув з неї перший файл і простягнув його мені. — Так, просунь в маленьку дірочку кінчик язика і не рухайся.

Вона скептично підняла брову, проте знову виконала те, чого попросив я, її... учитель?

Я сів прямо перед нею і зосереджено дивився на її язик.

— Не може бути... — здивовано сказав я.

— В сенсі? — вона витягнула язика з дірочки і злегка спохмурніла. — Мені не бути дегустатором чи що?

— Рецептори... Їх точно більше вісімдесяти... Може, навіть більше дев'яноста... — розгублено продовжив я.

— І що це значить? — перепитала вона.

— У тебе потенціал елітного дегустатора... Від природи. У тебе рецепторів майже в два з половиною рази більше, ніж у мене, а я і сам вважаюся елітним дегустатором. Хто б міг подумати... — я провів кінчиками пальців по її щоці. — Знову дивуєш мене. З таким язиком тобі сам Бог велів займатися дегустаторством.

— Гей, Кір... Хіба це мало стати не просто моїм прикриттям? — жартівливо сказала вона.

— Ні. Тепер я не зможу залишити все як є, — моя рука залишилася на її щоці, а великий палець спустився на підборіддя, трохи натискаючи на нього і змушуючи Яру відкрити рота. — Я повинен розвинути твої сенсорні здібності, адже завдяки їм ти зможеш добре заробляти, — я облизав губи. — Мммм... Напевно, ця чутливість допомагає тобі навіть поцілунки відчувати ще більш яскраво, ніж мені...

— Кір...

У всьому... У всьому ти перевищила мої очікування.

Я злегка примружився, продовжуючи дивитися в чужі очі.

Я буквально відчуваю тремтіння, просто дивлячись на тебе зараз... Що ж буде, якщо я все ж зроблю це… Чи зможу я зупинитися?...

Наші погляди все ще не відривалися один від одного. Рука Яри потягнулася до моєї вилиці, але я спритно уникнув дотику, подавшись вперед і мазнувши губами по її щоці.

— Вибач.

— Завжди ти так... — зітхнула вона, повертаючи голову в бік, протилежний від  мене.

— І з кожним разом це дається мені все складніше... — пошепки запевнив її я.

— Як на мене, так тобі це дається аж занадто легко, — тихо відповіла вона.

— Повір, це не так, — я сумно посміхнувся. — Просто так буде правильніше.