Розділ 32. ЯРА. "Ви моїй сестрі за секс платите?"

— Дивлюся, ви багато знаєте, — Влад посміхнувся, трохи сильніше стискаючи простягнуту йому долоню Кіра. — Наче стежили за нами.

— Навіщо за вами ще й стежити, коли мені ітак раз у раз розповідали що-небудь з вашого життя? — з подивом і легкою усмішкою перепитав Кір.

— Розповідали? — перепитав брат.

— Ну звичайно розповідала... — втрутилася нарешті я.

— А ось нам ти про нього лише брехала. — Влад відпустив руку Кіра і подивився мені очі. — Якось несправедливо.

— Не хотіла, щоб мама переживала, що він старший... — я зітхнула.

— Гаразд, — Влад раптом заспокоївся і знову подивився на Кіра. — Ви моїй сестрі за секс платите?

Кір аж засміявся.

Я ж почервоніла від кінчиків вух до кінчика носа.

— Я чекаю на відповідь, — як ні в чому не бувало продовжив допит Влад.

Я хотіла-було щось сказати, але Кір поклав палець мені на губи і сам відповів:

— Максимум, який у нас був — поцілунки. Двічі ми мало не дійшли до більшого. Один раз на вилазці на природу, інший — у мене вдома, — чесно і спокійно сказав Кір. — Хоч ми і зустрічаємося вже більше трьох місяців, я розумію, що не дивлячись на те, що хочеться більшого, ще поки зарано.

Я долбанула себе долонею по лобі і прикрила очі. Цей дивний діалог між братом і Кіром виводив мене з рівноваги... Потрібно просто не слухати, відволіктися і... Провалитися крізь землю.

— Значить, ви її кохаєте? — знову уточнив Влад.

Питання, поставлене Владом, змусило мене шоковано відкрити очі і затамувати подих...

— Значить, кохаю, — легко, зовсім не роздумуючи, погодився Кір.

Я різко подивилася на Кіра. Його обличчя було серйозним. Він не грав і не брехав... Кір дійсно не грав? Або... Адже він майстер в цьому і...

Ні.

Я похитала головою і знову подивився на Кіра.

Кір теж кинув на мене погляд і посміхнувся.

— Твій брат зіпсував нам всю французьку романтику.

— Це він може... — буркнула я, відводячи погляд і намагаючись приховати дурну посмішку.

— А ким ви працюєте? — як ні в чому не бувало продовжив свій допит Влад.

— Я — дегустатор вин, а також ресторанний критик. Загалом, через мою роботу ми і летимо до Франції. Мене запросили бути суддею і тренером молодих талантів на французькому дегустаторському ТВ-шоу.

— Зрозуміло, — кивнув Влад. — Так ось навіщо вона цілими днями читала всілякі дурниці про сервування, вина та інше...

— Ти що, в мою історію лазив? — здивувалася я.

— Звичайно. Тебе ж на діалог не виманиш... Вічно тікаєш. Зате тепер я ніби як знаю куди, — Влад посміхнувся. — Гаразд. Але мамі все одно доведеться сказати, Яро. Нічого страшного в цьому нема.

— Добре, — я зітхнула.

— І останнє запитання... — Влад знову подивився на Кіра. — Скільки вам насправді років?

— Двадцять шість, скоро двадцять сім. — відповів Кір.

— Окей. Молодо виглядаєте...

— Дякую, і давай на «ти»? Якщо ти, звичайно, не проти, Владе.

— Добре. — кивнув брат. — До речі... Ви там на рейс не спізнюєтеся? Може, вже поїдемо?

***

— ...Слава богу... — я зітхнула з полегшенням, застібнула ремінь безпеки і подивилась в ілюмінатор.

— Чому така незадоволена? — напівпошепки поцікавився Кир.

Я закусила губу, так і не подивившись на нього.

— Навіщо ти сказав це... Там, в машині? — я говорила на диво спокійно. — Чи ти думав, що він би не пустив мене, якби ти не відповів так, як він очікував? Я взагалі-то вже доросла і все вирішую сама… — продовжила я, не даючи Кіру вставити і слова. — Мене, знаєш, цей твій обман...

— І з чого ти взяла, що це обман? — тихо запитав Кір, все ж перебивши мене і зазирнувши мені в очі. — Начебто ж все очевидно було.

Серце пропустило удар і я інстинктивно ковтнула слину, облизала губи і так і залишила рот злегка відкритим. Потрібно було щось сказати, відповісти, але...

Літак раптом загудів. Борт-провідниця щось говорила, але я зовсім не чула.

Кір, так і не почувши ніякої відповіді, дістав мобільний, включив на режим польоту і вставив у вуха навушники.

Я вдавала, що розглядаю хмари, проте мій погляд раз у раз повертався до Кіра, який вже прикрив очі.

Очевидно, так?

Очевидно...

Я закусила губу і простягнула руку до чужої долоні.

— Очевидно... — майже нечутно сказала я, переплітаючи свої пальці з чужими. — Кір, я...

Але Кір ніяк не реагував. Його плечі рівномірно здіймалися, а повіки злегка тремтіли, як і належить під час неглибокої фази сну.

Та я чомусь була впевнена, що він не спить...