Розділ 42. ЯРА. Звільнитися від наручників підручними засобами!

— Хороша інтуїція і рефлекси, але досвіду замало, — сказав він на такій зрозумілій і навіть майже рідній англійській, приставивши ніж до мого горла. — І страху зовсім немає. Тепер розумію, чому ти його зацікавила.

— Так ти вільно розмовляєш англійською? — тільки й видала я.

— І це дивує тебе більше, ніж мій ніж у твоєї сонної артерії? — поцікавився він, трохи натискаючи гострим лезом на мою шию.

Я лише посміхнулася і трохи примружила очі, розслабляючись в чужих руках. Якщо Кір підіслав його — мені нема чого боятися. Кір не може мені зашкодити. Не може вбити мене, навіть якщо і хоче. Навіть якщо йому і було б так легше...

— Ти повинна забрати в мене цей ніж або будеш покарана, — попередив новий знайомий.

— Ти мені нічого не зробиш, — впевнено сказала я.

Блондинчик хмикнув і, несподівано для мене, накинув на моє зап'ястя один наручник, а другий прикував до круглої дверної ручки.

— Посидь так — може, порозумнішаєш, — умозаключив хлопець, встаючи з мене. — Я з тобою як Кір няньчитися не збираюся. Якщо я сказав щось зробити — роби. Це єдиний вихід.

— Придурок, а якщо я їсти або в туалет захочу? Та й втрачати день тренувань це... Стій, ти просто хочеш від мене як від конкурентки позбутися, так?

— Ти мені зовсім не конкурентка, не доросла ще, — хмикнув хлопець.

— Гей, відчепи! — я схопила його за зап'ястя.

— Яка нервова... — хлопець трохи насупився, а потім раптом посміхнувся, одним точним рухом звільняючись з захвату. — І передбачувана. Чому ж Кір возиться з такою нікчемою, як ти?

— Не твого розуму справа, — прогарчала я, але хлопець цього вже не чув, бо реально залишив мене тут саму...

***

Він пішов.

А я сиділа на підлозі, прикута до безглуздої дверної ручки.

Спочатку єдиним варіантом звільнення мені здався найпримітивніший спосіб — віддерти цю дурну ручку нафіг! Але, звичайно, вчинити так я не могла... Зіпсувати ручку в готелі — напевно це влетить мені в копієчку, а я не хочу розплачуватися грошима Кіра за свої косяки...

Трохи заспокоївшись, я почала міркувати логічніше. Вся ця ситуація чимось нагадала мені наші тренування з Кіром... І якщо подивитися на це з такого ракурсу, то...

Я запустила вільну руку в кишеню і дістала мобільний телефон.

Мені всього-лише потрібно навчитися вибиратися з наручників.

Я зайшла в ютуб і легко наклацала лівою рукою потрібні слова в рядок пошуку.

«Зняти наручники підручними засобами.»

Відразу ж випливла купа роліків. Я увімкнула перший ролік з цього довгого списку...

За шість хвилин я наочно побачила, як за допомогою канцелярської штуковини якийсь хлопець дійсно знімає наручники, але була заковирка...

Канцелярської штуки з «вушками» у мене не було... Все, що було в цьому номері з металевого так це кухонні штуки...

Я подивилася на тумбочку, яка стояла буквально в метрі від мене і на якій стояли келихи, ложки, ножі і виделки...

У цього придурка напевно пунктик щодо гігієни якщо він возить з собою таку фігню... От якби можна було відкрити наручники, наприклад, за допомогою такої виделки... Стоп.

«Зняти наручники виделкою.»

Ролик з такою назвою справді знайшовся і навіть виявився наочним, а маніпуляції — цілком зрозумілими, але... У коментарях писали, що таке спрацює тільки якщо немає захисного штиря...

Я подивилася в замкову щілину — штиря і справді не виявилося.

А потім я злегка насупилася.

Ця малявка... Недооцінює мене.

Я потягнулася вільною рукою до тумбочки, але рука не діставала.

Я стиснула губи і потягнулася ногою. У джинсах було незручно, проте через пару секунд мені все ж вдалося звалити виделку на підлогу. Після цього, я підтягнула її ногою, наступивши на неї, і потім вже спокійно підняла вільною рукою.

Однак, крайній зубчик на вилеці з відео був злегка вигнутий назовню. Я насупилася і взяв виделку до рота, намагаючись зубами злегка «підкоригувати» форму крайнього зубчика. Пощастило, що вилочка була з м'якого сплаву алюмінію з чимось і тому легко піддавалася моїм маніпуляціям, не псуючи емаль зубів.

Форма зубчика змінилася і вийшло цілком схоже на те, що я бачила на відео.

Я посміхнулася і вставила погнутий зубчик в свердловину.

Так само швидко, як у мужика-зека, у мене авжеж не виходило, але, вже через десять хвилин мук всередині наручника щось клацнуло і він розкрився.

Звільнивши руку, я потерла злегка червоне зап’ястя — я трохи натерла його, коли тягнулася за виделкою.

Але не завжди ж виделка буде під рукою...

Я зітхнула, нарешті встаючи з підлоги.

Потрібно собі ту дивну скріпку з першого відео прикупити. І пристебнути кудись... В кожні штани, чи що?... Та й потренуватися не завадить... Але, з іншого боку, якщо вже з виделкою вийшло, то зі скріпкою теж вийде.