Розділ 46. ЯРА. Його повернення.

Вино не здатне замінити пристрасть і бажання, коли їх немає.

Думаєш, у Трістана та Ізольди все пішло б по-іншому,

не випий вони свого любовного напою?

Я уже закінчила ранкові заняття і готувалася до обіду, коли з боку входу в номер почулось клацання від відкривання дверей.

—... Vous avez commencé à bien parler français, — почула я до болю знайомий голос Кіра, напевно, він говорив по телефону.

Я швидко вибігла до коридору. Як же сильно я скучила...

— Tu m'as tellement manqué... — сказала я майже нечутно.

—Moi aussi... — Кір злегка посміхнувся. — Viens à moi... — він розкрив руки в ніби-то запрошуючому жесті.

Я усміхнулася і підійшла майже впритул, як він і просив.

Потім я обійняла Кіра за шию, прикривши очі.

Кір обійняв мене за талію.

— Allons à un rendez-vous...

— Сe qui signifie «rendez-vous»?

— Побачення. — прошепотів Кир йому на вухо.

— Мені взагалі-то готуватися потрібно... — я відвела погляд.

— А ми зробимо практичне побачення. Поїдеш зі мною на дегустацію... Я їду в цей ресторан інкогніто, так що будеш моїм прикриттям. І взагалі... Проведеш дегустацію сама, як ти на це дивишся?

— Я зовсім не профі в подачі і таке інше... Але ж в ресторанах оцінюється саме подача, хіба ні?

— Але ж ти читала теорію?

— Так, та...

Кір поклав вказівний палець на мої губи.

— От і добре, — він прибрав палець з моїх губ, перенісши його мою на щоку разом з усією долонею. — Даю тобі три години на підготовку. Приведи себе в порядок, а в решту часу можеш повторити необхідний матеріал.

— Embrasse moi... — дуже тихо сказала я, подивившись йому прямо в очі.

— Сertes, — Кір погладив мою вилицю вказівним пальцем, а потім прикрив очі і подався вперед, до моїх вуст.

Ноги від чогось підкошувалися, а серце билося часто-часто...

Може навіть краще, ніж тоді, на полюванні...

Я прикрила очі, зімкнула руки на шиї Кіра і притулилася до нього ще сильніше.

— Що ж ти робиш... — прошепотів він, цілуючи мене в шию і запустивши долоні під мою чорну облягаючу футболку.

Дотики Кіра обпалювали. Було реально жарко, а тіло... Тіло зрадницьки тремтіло, нило і знемагало від бажання.

— Дивлюся, ви часу дарма не втрачаєте... — почула я голос Жана з боку дверей. — Тепер я хоч розумію, чому ти послав мене займатися її навчанням... Сам-то ти точно не в силах контролювати себе.

— Ти все так само нахабний, — Кір злегка примружив очі.

— Ну вже вибачте, що прийшов в СВІЙ номер! — Жан хмикнув і пройшов по коридору до дверей в першу кімнату і відкрив її. — А ти сам міг би і попередити мене, Кір, — хлопець зробив крок в кімнату. — Гаразд, потім поговоримо, — Жан зайшов до кімнати і зачинив за собою двері.

Я стояла і не ворушилася. Цього я точно не хотіла... Ось так прямо перед Жаном... Адже він тепер надумає собі незрозуміло чого... Типу Кір вибрав мене через те що... Ні! — я різко захитала головою в знак заперечення. — Ні, ні і ще раз — ні!

— Дивлюся, стала собою... — Кір посміхнувся і торкнувся губами моєї шиї.

"Треба зупинитися... Все ж, ми тут не самі..." — подумала я, а вголос сказала те ж саме французькою.

—Аrrêtons, — на видиху прошепотіла я. — Nous ne sommes pas seuls...

— Аlors quoi...

«І що?»?!!!

Я вже хотіла сказати йому щось, як в кишені задзвонив телефон.

Я зітхнула і дістала його, припинивши обіймати Кіра за шию.

Подивившись на аватарку, я зітхнула і натиснула «Відповісти».

— Salut, в сенсі, привіт...

— Привіт. Як ти там? — голос Влада був злегка стурбованим. — Уже стільки часу пройшло... Мама хвилюється. Спочатку ти їхала на пару днів а сама стирчиш у Франції вже півтора місяці. У тебе все добре?

— Tout est bon... — на автоматі відповіла я. — Чорт. У сенсі «все добре».

— Ти що там французькою заговорила?

— Довелося...  — я зітхнула. — Без французької у мене немає шансів.

— На що?

— Не важливо... Забий, — я посміхнулася. — Як ви, як мама, малі, Олена, Оля?

— А під малими ти маєш на увазі Даню і Сашу? — уточнив Влад.

— Так, обох... — мій голос був на диво м'яким, зовсім невластивим мені.

— Олена тільки повернулася з терапії, є поліпшення. У Дані все добре... Лепече весь час. Оля з головою поринула в роботу, як і Саша. А Кір твій що?

— Тільки повернувся. Не бачилися до цього три тижні...

— І з ким ти там була у чужій країні? Ти ще замала, щоб жити самій і мова...