Розділ 47. КІР. Запрошення.

Мені почало набридати слухати цей діалог... Яра була занадто мила з Владом.

Раніше мене б це не хвилювало, а, скоріше — навпаки, ще більше підбивало б, але тепер... Тепер це чомусь дратувало.

— Ну...

Поки Яра збиралася з думками, я поклав руку на зап'ястя тієї її руки, в якій був телефон, а потім шумно видихнув прямо в мікрофон, після чого припав до чужих вуст.

Я буквально відчув, як по її тілу знову пройшло тремтіння, проте вона все ж відсторонилася і подивилася мені прямо в очі.

— Гей, Яро, ти що там робиш? — почув я з телефона.

— Н-нічого! — якось занадто швидко відповіла Яра, а її щоки почервоніли.

— Зрозуміло... — в голосі Влада чулися якісь грайливі нотки. — Я так і подумав.

Я на секунду закусив губу, а потім голосно чмокнув Яру в шию, прямо біля динаміка.

— Кір! — прошипіла Яра. — Припини…

— Гаразд, дивлюся у тебе дійсно все в порядку...  — весело казав Влад з динаміка. — Подзвони матері. І я чекаю, що ти найближчим часом їй все розкажеш.

— Так, добре.

— Ну тоді бувай?

— Бувай... — Яра прибрала телефон від вуха і поклала його в кишеню. — Що це було, Кір? — пошепки запитала вона, поглядаючи на двері, за якими недавно зник Жан.

— Нічого. Просто не міг більше це слухати. І дивитися як ти посміхаєшся не для мене... — якомога спокійніше відповів я. — Знаєш, навіть не пам'ятаю, коли я був настільки злий в останній раз.

— Ревнуєш... — вона посміхнулася.

— А тебе, я дивлюся, це веселить... — награно-ображено сказав я.

— Скоріше, радує, — чесно зізналася Яра і посмішка зійшла з її обличчя.

— Щось ти не дуже-то радісна... — я торкнувся її щоки тильною стороною долоні. — Він щось сказав тобі.

— Сказав розповісти все матері. Я й справді тут дуже довго... Вона має право знати, з ким я і...

— Добре, — я кивнув. — Ми можемо злітати в Англію на день-два, якщо звичайно завтра ти гарно здаси тест. А поки можеш їй просто зателефонувати.

— Не розповідаючи нічого? Не попереджаючи, що ти дорослий дядько? — вона видала смішок.

— Думаю, про мене їй краще дізнатися не по телефону.

— Так, ти маєш рацію, — Яра зітхнула. — Але що, якщо вона не відпустить мене назад? У нас же тепер мало часу залишилося... А я все навіть і близько не освоїла необхідний для відбору мінімум.

— Розповімо їй все.

— Все? — здивувалася вона.

— Все, — я кивнув у бік дверей, за якими був Жан. — Те, що ти стала моєю ученицею, те, що ти збираєшся брати участь в шоу і те, що твій малолітка-хлопець це я... Скільки ти там казала мені років?...

— Невже ми дійсно все розповімо...

— Вибір, звичайно, за тобою, але в цьому питанні я солідарний з Владом. Вона має право знати де ти, з ким і з якою метою. Було б логічно це розказати.

— Гаразд... Подзвоню їй і скажу, що приїдемо на днях... — вона зітхнула і знову дістала телефон, потім набрала потрібний номер і доклала трубку до вуха.

Я бачив, що вона затамувала подих, і відчував як її серце билося дуже швидко. Вона точно переживала. Після пари довгих гудків її мати, Неля, все-таки взяла трубку.

— Алло? — почув я її маму.

— Привіт, мамо…

— Яро, сонечко, як я рада, що ти нарешті подзвонила! Ти ж обіцяла швидко повернутися, а вже півтора місяці минуло... Ти ж майже не взяла речей! Чим ви взагалі там займаєтеся? Я переживаю, адже ми з твоїм хлопцем навіть не знайомі і...

— Так, все правильно, — погодилася вона, нервово покусуючи нижню губу. — І саме тому я і дзвоню. Ми приїдемо додому через день-другий. Вам дійсно вже час познайомитися. Тому як тільки здам пробний іспит — ми приїдемо.

— Правда? — голос жінки звучав задоволено. — Як же здорово! Сашенька теж повинна приїхати до нас на днях! Якраз познайомиш Кіра відразу з усіма членами сім'ї... Ну, крім тата, звичайно... Як же добре, що всі ми зберемося вдома!

— Е... Добре. — злегка розгублено відповіла Яра.

— Я приготую купу смакоти і прийму вас дуже тепло, обіцяю!

— Спасибі, мамо...

— Ой, там Оленочка з Данечкою прийшли... Загалом, ми будемо вас чекати з нетерпінням, доню!

— Добре…

Почувши короткі гудки Яра нарешті опустила телефон.

— Що ж, мама нас чекає... — сказала вона якимось втраченим голосом.

— Не переживай, я їй все поясню.

— Мама — це тобі не Влад... — вона зітхнула.

— Але вона ж прийняла вибір Влада і значить, зможе прийняти і твій. Подумаєш, різниця в віці. Не думаю, що це так страшно.

— У Влада ситуація зовсім інша, адже в їх парі він типу старший і все таке... Та й в ньому мама взагалі ніколи не сумнівалася.