Розділ 53. КІР. Дегустаторська вистава!

— «Кілька пляшечок Піно Нуар класу Гран-крю, але тільки не дуже молодих...» — так само заумно процитував я Яру і посміхнувся. — Красуєшся перед ним?

— Ніби мені воно треба… — Яра кисло посміхнулася.

— Якщо ти не впевнена, то ще можна все переграти.

— Ні, — Яра похитала головою. — Влад має рацію. Мама має право знати з ким я і де... — вона усміхнулася. — Сподіваюся, ти зачаруєш її і вона нас благословить.

— Докладу максимум зусиль...

***

НЕЛЯ

— Мам, я повернувся! Вони вже скоро будуть... — Влад поставив пакети з пляшками в коридорі і почав роздягатися.

— Владе, ну хоч зараз розкажи мені хоч що-небудь! Ти ж бачив цього Кіра...

— Мамо, вони вже скоро будуть і ти сама все побачиш... — в десятий раз за день повторив Влад, проносячи пляшки на кухню.

Так і сталося. Буквально через півгодини у двері подзвонили.

— Підемо, Влад! — я майже побігла до дверей і швидко відкрила їх.

Переді мною стояло двоє — моя донька, Яра, в дуже стильному сірому пальті і явно дорогих туфлях, а також молода людина трохи постарше — красивий, широкоплечий з хитрими котячими очима, прямо як колись описувала Яра...

— Вітаю, Нелю Миколаївно, — посміхнувся мені молодий чоловік. — Мене звуть Кирило Громов і це я зустрічаюся з вашою донькою...

***

КІР

— ...Так ось, а вчора я і ще один учень Кіра, проходили пробний іспит на дегустатора! — захоплено розповідала Яра.

— І як? — поцікавився Влад. — Пройшла?

— Ні... — Яра виглядала злегка засмученою. — Набрала 49 балів, а прохідний мінімум на дегустатора другого рангу — 61... Мій суперник, другий учень Кіра, француз Жан, який мене до речі теж тренував, набрав 69...

— Для довідки: для того, хто займається дегустаторством такий короткий проміжок часу, як Яра, набрати 49 це дуже добрий результат, — почав пояснювати я. — Жану довелося навчатися два роки перед тим, як він отримав п'ятдесят. А Яра витратила на це всього кілька місяців. У неї виняткові здібності і наступного разу...

— Наступного разу ти навчиш мене робити першу частину органолептичного! — закінчила мою фразу Яра. — Та й дефекти! Я взагалі не тренувалася їх визначати... Плюс, підучити теорію, і поднатаскати по білим і рожевим винам... Та й мова! Мені все ще складно описувати все французькою!

— Не забувай про плантації і роки... — я розтягнув губи в своїй фірмовій посмішці. — Там тобі просто пощастило, так як траплялися вина, які ти знала.

— Не сип сіль на рану... Блін! Жан там напевно на всю працює над помилками, а ти мені органолептику навіть не показував жодного разу!

— А хто вчора на іспиті за Жаном стежив?

— Так він теж першу частину органолептики завалив! Чи забув уже?

— Гаразд-гаразд, заспокойся, — примирливо сказав я. — Повернемося до Франції післязавтра — будемо тренувати органолептику з ранку до ночі...

— Якось двояко прозвучало... — усміхнувся Влад.

— Замовкни... — втомлено сказала Яра.

— А покажете нам, як проходять ці дегустації? — з цікавістю запитала Олена.

— Так без проблем... Добре, що Влад вино купив... — Яра посміхнулася. — Кіре, покажеш клас?

— В принципі, Влад купив Піно нуар класу Гранд Крю. Можна, якщо це дійсно вам цікаво, — посміхнувся Кір.

— Так, особисто мені теж цікаво! — підтримала розмову Саша.

— Тоді я підготую вино і подам, а ти продегустуєш і даси оцінку? — запропонувала Яра.

— Добре, — погодився я.

Яра встала з-за столу і взяла пляшку з холодильника.

— Тільки прийдеться трохи почекати — вино занадто холодне, — Яра поставила пляшку на стіл. — Так як Піно Нуар відноситься до червоних вин середньої насиченості, воно подається при температурі 16 градусів за Цельсієм... — Яра пішла до виходу з кухні. — Піду візьму свій градусник.

Яра покинула кухню і за столом залишилося шестеро, включаючи мене.

— Яра так захоплено все це розповідає... — посміхнулася Оля. — Напевно, їй це дійсно подобається.

— Кір, а що це за градусник такий, за яким вона пішла? — поцікавився Влад.

— О, це легше один раз побачити, ніж сто раз пояснити, — я посміхнувся. — А ось і Яра...

Яра дійсно зайшла на кухню, а в руках у неї був термометр — металевий браслет з екраном, чимось схожий на смарт-годинник, і білий рушник.

— От і я…. — вона посміхнулася. — Раніше я користувалася термометром Кіра, але потім він подарував мені мій власний. — вона показала  усім «смарт-термометр» і підійшла до вина. — Загалом, перед подачею необхідно переконатися, що вино має необхідну температуру. Для цього ми одягнемо цей термометр на пляшку, — Яра одягнула термометр на пляшку. — і — вуаля, — термометр показав температуру і Яра відразу ж озвучила її. — Тринадцять градусів, злегка замало. Необхідно потримати вино в теплі ще трохи, щоб воно нагрілося до шістнадцяти.