Розділ 63. ЯРА. Світ — дивовижний. Скільки всього я зможу випробувати з ним?

 ЯРА

— ... Ти швидко пітнієш, — сказала я на видиху, після чого провела пальцем по рельєфним м’язам живота Кіра.

— Avez-vous oublié ce que je vous ai dit hier?

Як я могла забути...

Мої щоки розчервонілися.

— Я ж просила... — майже пошепки сказала я.

— А я нічого й не говорив, — як ні в чому не бувало, відповів Кір.

— Хм... — хмикнула Саша.

Ми з Кіром синхронно перевели погляд на Сашу.

— Може я і молодше вас, але мови знаю, — вона посміхнулася. — Так що такі подробиці слухати в лазні не хочу... Мало що може трапитися... — майже невинно сказала вона, дивлячись на Кіра і Яру, і поклавши при цьому голову на плече Влада.

Але ось її посмішка... Вона була зовсім не невинною. А хитрою, з викликом. Насправді і я, і Кір, бачили таку Сашу вперше: до цього нам обом вона здавалася надто малою і наївною, щоб приймати її всерйоз... Однак зараз я раптом зрозуміла, що Саша ніколи і не була простою і наївною... Наскільки я знала з розповідей Олі, на Сашу було скоєно замах в дитинстві, а цього року вона навіть кулю отримала... І все заради того, щоб Олю ж і захистити. Вона смілива. І зухвала. Але має ангельський видок і якусь, напевно награну, дитячу безпосередність...

Я раптом подумала, що в цій кімнаті, в цій лазні, саме Саша — найталановитіша акторка...

Влад тим часом трохи притиснув занадто балакучу блондинку до себе.

Кір видав смішок і погладив замислену мене по волоссю.

— Спекотно тут... — нарешті, сказла я, кинувши погляд на Сашу, яка уткнулася носом у волосся Влада і провела рукою по його торсу, струснувши з брата крапельки води і поту.

— Звичайно, ми ж в лазні, — як ні в чому не бувало відповіла Саша. — Corps humides, air chaud, sueur douce....

Вологі тіла, — я проковтнула слину, — гаряче повітря, солодкий піт...?

— Один-один, — раптом зацікавлено сказав Кир, подивившись в блакитні очі Саші. — Молодець.

— Ну до твоїх одкровень їй далеко... — пробурчала я, трохи насупившись.

"Чому Кір так дивиться на неї... Він дивиться так, ніби... Ні." — я похитала головою. — "Ні, він не може так на неї дивитися."

***

ОЛЕНА

— Оль, ти в порядку? — Я стурбовано дивилася на подругу.

Оля все ще був червоною, а її дихання — важким.

— Напевно, пересиділа в парильні... Але мені вже краще, правда. Та більше я туди не піду…

— Звичайно не підеш, — погодилася Я. — Тобі треба відпочити... Може, підемо в будинок? Я чесно і сама більше зовсім не хочу паритися... — трохи тихіше, навіть втомлено, сказала я.

— Ходімо, — погодилася Оля, встаючи з дивана і прямуючи до дверей в передбанник. — Потрібно тільки інших попередити.

Я лише кивнула і розуміюче посміхнулася.

Я розуміла Олю. Розуміла її почуття... Однак, при всьому при цьому, я так само розуміла, що ніякими діями вже нічого не добитися... Якщо людина закохана — вона не буде бачити нікого крім об'єкта своєї любові. Тому просто потрібно перестати про це думати, перестати паритися насправді. Воно того не варте.

***

ОЛЯ

Я підійшла до лазні і занесла руку, щоб постукати, однак, замість того, щоб постукати, просто різко смикнула дверцята на себе і ті відкрилися.

Ці четверо, як я і думала, сиділи по парам, пара напроти пари. Всі очі були звернені на неї. Голова Саші лежала на плечі Влада. Руки Кіра і Яри були сплетені.

— Ми з Оленою вирішили покінчити з цим… Підемо в будинок. А ви будете веселитися далі, добре?

— Все в порядку? — знову стурбовано запитав Влад.

— Так, — я посміхнулася. — Не забувайте періодично виходити, а то перетворитеся на варені овочі... — протараторила спантеличена я і різко зачинила двері.

***

ЯРА

— Ми й справді вже досить довго сидимо... — зауважив Кір, встаючи. — Час виходити.

— Згодна, — я піднялася слідом.

— Ходімо пити чай, — підтримав нас Влад, встаючи і тягнучи Сашу за собою до виходу.

Залишок дня пройшов якось занадто швидко.

Оля погано себе почувала і навіть не спустилася на вечерю. Олена поралася з Данькою, ніби не бачила його не пару годин, а як мінімум пару років. Влад сказав, що йому потрібно попрацювати і пішов в мій «барліг», який тепер служив йому кабінетом.

Мама спостерігала. Вона вже другий день спостерігає. Вона нічого не говорить і це мене трохи напружує, адже зазвичай вона дуже балакуча...

Кір після вечері залишився в нашій лазні і телефоном розмовляв з організаторами конкурсу...

А я... Я раптом згадала, який завтра буде день.

По тілу пройшло приємне тремтіння і я посміхнулася.

Моя спокійна впевнена посмішка зовсім не видавала всіх моїх бурхливих емоцій. Я знала, що сьогодні від мене віє саме упевненістю і нічим іншим.

Завтра все буде так, як повинно бути і ніяк інакше. Передчуття змушувало тіло тремтіти знову і знову, варто було тільки згадати про зоологиню, жабу, отруту і аеропорт.

Контролювати. Я повинна себе контролювати. Не виявляти своїх справжніх емоцій тут і зараз. Бути спокійною і завтра. І тільки коли ми знову будемо в нашому номері, в нашому з Кіром будинку, тільки тоді можна буде...

Я навіть не знаю, чого чекаю більше — відльоту або прильоту і заселення. Може, мені все ж трохи страшно? Адже я буду там і хто знає, як це вплине на нього... Я не повинна вештатися у нього під ногами. Я буду в стороні. Буду спостерігати.