Розділ 64. ЯРА/КІР. Повірила?...

— ...Невже вам і справді потрібно їхати з самого зранку? — мама дивилася на нас з Кіром з якимось жалем.

— Мам, у Кіра у Франції робота, ти ж знаєш... — зітхнула я.

— Знаю... — луною відповіла посмутніла мама. — Просто з вами тут все ожило... А вже зранку і ви, і Сашенька відлітаєте... А Олена з Данечкою та Оля взагалі вночі виїхали.

— Як так вночі? — здивувалася я. — Хіба Олена не мала залишатися тут до наступної програми лікування?

— Вчора ми з Оленою поговорили і вирішили, що їй треба помиритися з батьками, — сказав Влад, заходячи до до вітальні. — Оля поїхала її підтримати...

— Дивно, що ти сам з нею не поїхав... — вголос сказала я те, що подумала.

— Я вирішив, що більше не можу тримати їх обох біля себе. Вони теж хочуть налагодити своє життя і, як би мені не було сумно ось так просто їх відпускати, це буде правильним рішенням, — Влад усміхнувся. — Тепер залишилося провести вас та Сашу.

— Саша теж летить зранку? — здивувалася я. — О котрій?

— Мій рейс на двадцять хвилин пізніше вашого, — сказала Саша, увійшовши на кухню. — Поїдемо в аеропорт разом, якщо ви з Кіром не проти.

— Я поїду вас проводити, — ще раз сказав Влад.

— Але...

Я хотіла-було заперечити, проте відчула дотик Кіра до свого зап'ястя і промовчала.

— От і добре,— прокоментував Влад і несподівано для всіх поплескав мене по волоссю, зазирнувши мені в очі. — Можу ж я провести своїх сестру і дівчину?

— Влад, можна тебе на хвилину? — Кір покликав брата. — Треба поговорити.

— Добре, — кивнув він.

Після цього Кір вивів Влада з кухні і наостанок одним лише поглядом кивнув мені.

Я, помітивши жест Кіра, посміхнулася ще ширше і, розвернувшись в пів обертату до Саші, раптом заговорила:

— Знаєш... — я подалася вперед, до чужого вуха. — За ці пару днів я краще зрозуміла причини Влада обрати тебе.

— Я зовсім не розумію, — трохи розгублено промовила вона. — І... У будь-якому випадку, даремно ти так проти нас, — швидко додала вона.

Я усміхнулася.

— З чого ти взяла, що я проти? — я зазирнула їй в очі. — Знаєш, ти мене дуже бісила... Але ти все одно змогла врятувати його, — чесно сказала я. — І тому я вдячна. Я вдячна тобі, Сашо. І я зовсім не проти «вас».

Саша дивилася на мене злегка шоковано — навряд вона очікувала таких слів від мене. Насправді, я і сама не думала, що зможу це сказати.

Після цього я посміхнулася і пішла у протилежний бік — вихід у внутрішній дворик. Пройшовши кілька кроків, я опинилася в нашій з Кіром кімнаті.

Кір сидів на дивані. На підлозі стояла наша сумка.

Обличчя його було непроникним і він чомусь мовчав.

— Кір... — я підійшла до нього і сіла поруч. — Все в порядку?

Кір перевів погляд на мене, але продовжував мовчати.

— Кір... — я торкнулася рукою його щоки і повернула обличчя чоловіка на себе. — Я придумала, як тобі допомогти сьогодні. Я з Сашею й Владом відволічемо всіх в тому аеропорту і тоді ти легко зробиш те, що треба.

— Ти не повинна брати участь в цьому.

— Ну а як ти плануєш вколоти її або подряпати? Не наближаючись?

— Просте нічого не значуще зіткнення в натовпі. Це буде непомітно і не викличе ніяких питань.

— Блін... Я так хотіла...

— Не роби так більше, — зелені очі подивилися прямо на мене.

Чому?

Я злегка розгубилася, побачивши в очах Кіра зовсім не те, що розраховувала.

Що з тобою...

Я торкнулася лобом його лоба і поклала руку на його щоку.

— Що сталося? — нарешті, запитала я вголос.

— Все що ти робила... Для кого це було насправді? — майже нечутно сказав він, а потім відсторонився від моєї руки і встав з дивана. — Я відмовляюся від цього замовлення. Ми просто летимо назад до Франції.

— Але...

— Мені треба подзвонити, — Кір різко встав з дивана і взяв сумку; вільною рукою він дістав мобільний з кишені штанів і почав в ньому щось перегортати.

Секунда — і він уже вийшов.

А я взагалі не могла зрозуміти, що тут вбіса відбувається...

***

КІР

Повірила?

Я подивився назад, на двері, з яких щойно вийшов.

Сподіваюся, що так. Я поквапився, пробач. Ти ще зовсім не готова. Але я не можу сказати тобі це ось так от прямо. Ти ж образишся, надумаєш собі всякого, на кшталт того, що я розчарувався... А так будеш думати, що я ревную. Так це тобі вже точно не зашкодить.

Не бути необачним. Не піддавати тебе зайвій небезпеці. Поки що ти не готова...

А може, просто не готовий я.