Розділ 65. ЯРА. Я стану тією, ким повинна стати і це мій вибір.

Я проковтнула слину і постаралася придушити посмішку. Але на жаль я, людина, якій завжди було дуже легко контролювати своє тіло і показувати цим тілом емоції, не змогла впоратися... Не все в цьому світі можна контролювати. Хоча ні, не правильно. Не завжди можна контролювати все.

Очікування відбивалося луною в грудях. Ритм був плутаним, швидким. Нібито я займалася інтервальним бігом уже більше години. Серце стрибало, ухало по грудній клітці. Звук віддавався у вухах і здавалося, що такий гучний стукіт повинні чути всі, хто знаходився в радіусі як мінімум п'яти метрів.

Однак, інші йшли як ні в чому не бувало.

Саша щось захоплено розповідала про свої поїздки до Франції (у неї, бачте, ностальгія з'явилася через наш з Кіром від'їзд!), Влад слухав Сашу і посміхався.

Він так посміхався з нею... Так, як колись в дитинстві. Щиро і тепло.

Напевно, я була помішана не на теперішньому Владі. Мені подобався крутий і самостійний, той, кому було зовні все одно на всіх і вся, але хто в той же час примудрявся всіх і вся підтримати і допомогти. Навіть його відмова спілкуватися зі мною і батьками... Якби він це не зробив, може я, звичайно, не почала б вживати, але в той же час з таким самим успіхом мене міг довести і повний ігнор моїх батьків... Хоча, я знову виправдовуюсь. У своїх бідах винна я сама — не варто звинувачувати інших... Я сама обрала той шлях саморуйнування, думаючи, що хоч так я зможу на що-небудь вплинути.

Навіть коли я вилікувалася, коли вилікувався Влад, коли наша сім'я помирилася і майже повністю возз'єдналася — в цьому їх світі не було підходящого місця для мене.

Його ніколи не було...

Я посміхнулася.

Як би я не намагалася підлаштуватися, всунути себе в усі ці рамки, підпиляти всі пазли до рівних квадратиків, щоб вони притерлися і стали хоча б приблизно на якісь місця, як би я не хотіла — у мене не виходило. Все було не так. Те життя ніби й не було справжнім.

Моє справжнє життя почалося тоді, в барі...

Я заплющила очі, продовжуючи посміхатися.

Тоді мною було обрано новий шлях. Мій особистий. Я знайшла його, я втрималася на ньому і тепер вже я точно впораюся.

З Кіром я відчуваю себе дійсно живою. Він, всі його дії, змушують кожну клітинку мого тіла тремтіти в передчутті. Я так довго чекала цього дня... Я так хотіла цього... Все, що було до Кіра, тепер здається мені сірим і незначним.

Навіть Влад. З мене спали рожеві окуляри і я раптом побачила, що він не такий вже й ідеальний, яким я його завжди малювала у своїй голові. Йому не чужі пристрасті і бажання, він теж може спокуситися, принаймні — у себе в голові, не дивлячись на всі свої супер-принципи.

Для мене він нарешті спустився з небес на землю. І це стало буквально якимось одкровенням...

Він — проста людина. Звичайний. Слабкий. Навіть нудний. Занадто зрозумілий. Занадто вузько мислячий. Занадто прямолінійний. Нічого не добився, не дивлячись на всі свої регалії і освіти. І так, я розумію, що він хворів і все таке... Все одно. Він людина теорії.

Я ж хочу бути людиною практики. Не важливо, яка в тебе освіта. Якщо ти робиш щось краще за інших — виберуть тебе, а не твого опонента. Люди весь час витрачають на процес, а від інших в той же час вічно вимагають результату...

Я не хочу бути такою. Більш того, я впевнена, що вже не така. Процесом, звичайно, потрібно насолоджуватися, але в той же час необхідно націлюватися на результат і вимагати його в першу чергу від себе, а не від оточуючих.

Людина практики завжди шукає шлях. Вона шукає вихід навіть там, де, здавалося б, його і зовсім немає.

«Очі бояться — руки роблять» — таким є його девіз. Він не боїться нового, не боїться експериментів. Навіть більше — він насолоджується і першим, і другим. Він ловить кайф з нового досвіду, для нього це ніби наркотик. Завжди відкритий новому. Сміливий як в намірах, так і у вчинках. Відвертий з собою, але все ще загадка для оточуючих.

Кір — людина практики і тому...

Я різко розплющила очі.

Він не відмовиться від замовлення... Він просто хотів спровадити мене?... Він майже, майже провів мене... Ну почекай, Кіре. Я покажу тобі, що не потребую твоєї гіперопіки і захисту.

Я стану тією, ким повинна стати. І це мій вибір. Я нікому не дозволю позбавити мене тільки-тільки здобутого сенсу. Пробач, я не дозволю цього навіть тобі, Кіре.