Розділ 68. Цей шлях відтепер наш.

*** 
ЯРА

Ти не зробиш це. Ти ж казав, ти... Чому?

Я швидко підбігла до екрану з сьогоднішніми рейсами і воротами.

Вона летить в колумбійські Анди, адже саме там проживають її отруйні жаби.

Я подивилася на табло і майже відразу ж посміхнулася, так як знайшла потрібний рейс у списку.

***
ВЛАД

Це все не просто так... Я відчуваю, що саме сьогодні я можу наблизитися до розгадки.

Я біг по сходах ескалатора вгору.

Яро, що з тобою сталося... Я боюся за тебе. Моє чуття підказує мені, що тебе не можна було відпускати з ним...

***
САША

Чому...

Як я не старалася, я не могла бігти в ногу з Владом і лише намагалася тримати свого хлопця в полі зору, щоб рухатися слідом за ним.

Чому ти так відчайдушно біжиш за нею... Я не розумію.

***
КІР

Ось і ти...

Я побачив потрібну жінку в натовпі людей і трохи посміхнувся.

Ну привіт, Даріелла Фрост.

Я влився в юрбу людей, яка йшла прямо назустріч групі людей з тією самою жінкою.

Скоро все скінчиться.

***
ЯРА

Я заворожено дивилася, як Кір йшов в натовпі таких же сіро одягнених, нічим не примітних людей.

Назустріч тому натовпу йшли інші люди, проте, як би «по зустрічній» для Кіра.

Я облизала губи і затамувала подих, зіниці мої напевно теж розширилися.

"Мисливець відкривається лише в той момент, коли сам готується напасти на жертву" — подумала я. — "Але Кір — ідеальний мисливець і..."

***
ВЛАД

— Ось ти де... — я помітив завмерлу на місці Яру і, відстеживши її погляд, тут же побачив Кіра, що йде в натовпі якихось людей.

Ось, повз Кіра проходить група інших людей.

Я знов кидаю погляд на Яру.

***
ЯРА

"Зараз," — мої губи розтягнулися в практично піднесену посмішку, а зінниці, напевно, розширилися, прямо як колись під наркотою.

***
ВЛАД

"Дивно..." — подумав я.

Я дістав телефон і сфотографував Кіра, коли він вже пройшов повз чергову групу людей на тлі інших пасажирів-пішоходів.

— Що ти робиш? — в шоці, пошепки запитала Саша. — Навіщо ти їх фотографуєш? Видали...

Я усмінувся.

— Гаразд... Як на мене, було весело!

— Ти що, маніяк? — Сашка озирнулася по сторонах. — Або сталкер? Так не можна... Раптом, хтось дізнається...

— Це було просто жартівливе стеження, — я знов посміхнувся і притягнув її до себе. — І якщо ми  будемо тримати рот на замку — ніхто не дізнається...

***
ЯРА

Треба б повертатися...

Я озирнулася по сторонах.

Влад чомусь не хотів мене відпускати... Він може щось запідозрити.

Хоча, я не хочу назад. Хочу до Кіра. Прямо зараз.

***
ВЛАД

Помітивши руху з боку Яри, я присів сам і при цьому різко натиснув на маківку моєї блондинки, опустивши її голову нижче сходинок, через які ми і стежили за моєю сестрою.

Що ж відбувається? Чому я відчуваю цю дивну тривогу?

***
КІР

Сподіваюся, ти не будеш ображатися занадто довго...

***
ЯРА

Так поспішаєш ... Цікаво, куди?

Я посміхнулася і швидко пішла слідом за Кіром.

***
ВЛАД

Я виглянув з-за сходинок і зрозумів, що ні Кіра, ні Яри вже не видно.

Крім цього, я зрозумів, що сьогодні точно сталося щось важливе. Саші не обов'язково знати про ці мої підозри. Так само як і Кіру, і Ярі... Не зараз. Адже, по суті, я не особливо зрозумів, що сталося.

Важливою в цій ситуації була саме реакція Яри. Така жива і справжня емоція захоплення... Таке не підробити. Щось трапилося і тепер мені залишалося лише з'ясувати, що саме.

***
КІР

— Стояти... — її рука в напівпорожньому коридорі схопила моє зап'ястя і пригальмувала мене.

Я обернувся і побачив повні непідробного захоплення блакитні очі.

— Я кохаю тебе, — на видиху, прямо у вухо, прошепотіла вона, обіймаючи мене за шию.

— Бачила, значить... — злегка розчаровано констатував факт я.

— Пробач за стеження, але я не могла вчинити інакше... — Яра переплела свої пальці з моїми. — Я кохаю тебе, Кіре, — знову повторила вона, правда цього разу ще тихіше, ніж минулого разу, майже беззвучно.