Розділ 69. ЯРА. Що б він не робив, він вдихає в мене життя.

***
ЯРА

— Посадка на ваш рейс вже скоро почнеться... — помітила Саша, подивившись на табло.

— Яро, — Влад взяв мене за манжет блузи. — Можна тебе на хвилинку?

— Окей, — я кинула погляд на Кіра. — У нас же є ще трохи часу до рейсу?

— Іди, — Кір кивнув.

Я теж кивнула і пішла за Владом, який вже встиг трохи відійти від інших.

Він зупинився лише тоді, коли Саша з Кіром вже були поза полем нашого зору.

Ми стояли в безлюдному напівтемному коридорі.

Влад дивився на мене і чомусь мовчав.

Я не розуміла, до чого це все.

— Влад, я не...

— Не лети з ним, — перервав мене він. — Він — небезпечна людина.

— Що ... — здивувалася я. — З чого ти взяв?…

— Я просто відчуваю це. Не знаю як пояснити, — погляд брата був стурбований, а ще — серйозний, як ніколи. — Будь ласка, не вплутувайся в неприємності... Не лети з ним, Яро.

***
ВЛАД

Я не хочу тебе втратити. Ця людина знищить тебе ... Я не можу дозволити цьому статися. Я врятую тебе. Того разу не врятував, але тепер...

Яра раптом якось дивно посміхнулася, а потім відсторонилася від мене.

— Продовжуй в тому ж дусі і Саша ще більше ревнувати почне, — Яра зазирнула мені в очі. — І тоді саме вона буде для мене небезпечнішою за всіх. А Кір... — я раптом посміхнулася. — Кір не зможе завдати мені шкоди. Ти повинен був і сам зрозуміти все про наші з ним почуття... Навіщо тоді це все?

— Кажу ж, він небезпечний, — серйозно сказав я. — Не лети з ним.

***
ЯРА

Я раптом зрозуміла, що Влад дійсно переживає. У нього так сильно розвинене шосте відчуття, що, не дивлячись на ідеальну поведінку і манери Кіра, він відчуває, що від того віє небезпекою.

Тобі потрібно було вчитися на сищика, а не на економіста-міжнародника.

Я по-теплому посміхнулася.

— Спасибі. — сказала я, заглянувши брату в очі. — Я ж завжди думала, що тобі все одно... Але, схоже, я була не права, — я продовжувала посміхатися. — Знаєш, я завжди, всі ці роки після твого від'їзду, чекала від тебе підтримки і уваги... Тоді мені здавалося, що саме це може врятувати мене...

— А що зараз? Думаєш, Кір рятує тебе?

— Що б він не робив, він вдихає в мене життя, — я дозволила собі щиру щасливу посмішку. — І я ніколи ще не була настільки жива, як зараз. Як людина, яка пройшла через подібне і ожила завдяки Саші, ти повинен мене зрозуміти.

— Дай мені відповідь на одне питання, Яро, — Влад уважно дивився мені в очі. — Якщо у тебе будуть неприємності... Тепер, на цей раз, ти розкажеш все мені? Я в свою чергу пообіцяю вислухати і допомогти всім, чим зможу.

— Ти — моя сім’я, — серйозно сказала я, не відриваючи погляду від чужих очей. — І вже якщо я і зможу довіритися кому-небудь, то це точно будеш ти, брате, — я простягнула йому руку.

Влад потис мою руку і злегка посміхнувся.

— Сподіваюся, ти теж зможеш довіритися мені, — додала я пошепки, трохи притягнувши руку брата до себе. — Адже, як би там не було, брат у мене тільки один...

***

САША

Влад і Яра йшли дуже близько один до одного: їх долоні практично стикалися.

Бачити їх у такому тісному, майже фізичному, контакті, мені було неприємно.

Все ж таки, між цими двома був якийсь особливий зв'язок, який ані мені, ані Кіру ніколи не розірвати.

Влад і Яра були братом і сестрою. І вони завжди ними будуть. Навіть якщо один з них зненавидить іншу. Навіть якщо вона спробує вбити його. Родинний зв'язок ніколи не зникне. Кровні узи — вічні.

Їх зв'язок, він назавжди.

Саме такі думки захопили мене зараз.

Яра кинула погляд на табло і сумно посміхнулася.

— Ну що ж, нам, напевно, пора йти до воріт.

— Так, — кивнув їй Влад. — Ідіть.

— Приємно було познайомитись поближче, — дружелюбно сказав Кір, простягаючи руку Владу.

***
КІР

— Будь ласка, подбай про неї, — відповів Влад, потискуючи мою руку і, підсунувшись трохи ближче, продовжив говорити пошепки, щоб чув лише я. — Не псуй її, якщо любиш.

Мої зінниці напевно трохи розширилися — Влад виявився занадто проникливий... 

Через долі секунди я задоволено посміхнувся.

— Людину не можна поліпшити або зіпсувати, — так само пошепки відповів я Владу. — Їй можна тільки запропонувати або навпаки — заборонити, проте, скільки б їй не пропонували нудне — вона не візьме, і скільки б не забороняли небезпечне — вона не відмовиться... Така її справжня природа. У будь-якому випадку, вона сама обирає свій шлях. Йти за покликом природи або стримуватися?... Ось і весь наш вибір, як думаєш?

— Сподіваюся, ти не помилишся з вибором, Кіре, — коротко сказав Влад, продовжуючи потім трохи голосніше. — Вдалого вам польоту.

— Гарної дороги додому, — відповів йому я і розтиснув долоню. — Думаю, ще побачимося.

— Побачимося, — луною повторив Влад, після чого я з з Ярою нарешті пішли на реєстрацію.

Як тільки ми відійшли на досить далеку від Влада і Саші відстань і стали в чергу до стійки реєстрації, Яра ненав'язливо переплела свої пальці з моїми.

***

Сьогодні все змінилося. Так, саме сьогодні — наша початкова точка відліку. Саме сьогодні почався новий етап життя кожного з нашої четвірки.

Кожен з нас сьогодні зробив свій вибір і всі наступні події, які спричинили за собою сьогоднішні рішення, будуть пов'язані саме з цим днем.