Мій демонічний бос-3

Глава 2

ГЛАВА 2

На подвір’ї Академії в таку ранню годину нікого не спостерігалося. О п’ятій ранку і студенти і викладачі ще десяті сни бачили. І все ж ризикувати Астарт не став і обійшлися без прощального поцілунку. Лише на пару секунд довше належного втримав мою руку в своїй, коли допомагав зійти з платформи. Потім обдарував посмішкою, від якої у мене одразу ж кров сильніше заструїлася по жилах, і полетів.

Я ще кілька хвилин стояла і дивилася йому вслід, кутаючись у плащ. З сумом думала про те, що доведеться провести день далеко від нього, і шалено хотіла, щоб він знайшов спосіб зустрітися вже сьогодні. Хоча і розуміла, що навряд чи Астарт буде так ризикувати.

Зітхнувши, попленталася до Академії і непомітно пробралася до своєї кімнати. Олета, на мій подив, вже не спала. Була повністю вдягнена і лежала на ліжку, у задумі посміхаючись якоюсь дивною мрійливою посмішкою. Побачивши мене, підхопилася і кинулася обіймати.

– Ну ти де була?! Я ж хвилювалася!

– Я, між іншим, ще й страж, – жартівливо пробурчала я, теж обіймаючи її у відповідь. – А тобі чого не спиться?

– Ой, Іро, я... – вона перервалася на півслові, а потім закрутилася по кімнаті, зображуючи танець з уявним партнером.

– Все з тобою зрозуміло, – усміхнулася я. – Мабуть, вчора знову на побачення з Дайреном ходила!

Вона зніяковіла і зупинилася, притискаючи руки до грудей. Вираз її обличчя змусив по-справжньому стривожитися. Аж надто схвильований і незвичний. Я раніше її такою не бачила.

– Олето, що сталося? – охоплена поганими передчуттями, запитала я, саджаючи подругу поруч із собою на моєму ліжку.

Дівчина деякий час мовчала, перебираючи мої пальці, потім видихнула:

– Розумієш, ми з ним вчора...

– Тільки не кажи, що переспала з ним! – жахнулася я, і жах тільки посилився, коли Олета почервоніла у відповідь. – О, ні! Чи ти з глузду з’їхала?! Олето!

– Ну, а чому б і ні? – образилася вона й висмикнула свою руку. – Мені вісімнадцять. У такому віці багато хто вже це робить. А у мене ще ні разу не було... А Дайрен... Він...

– Олето, ти ще й незайманою була?! – м-да, ранок почався й продовжився з відкриттів! Але якщо відвертість Астарта, незважаючи на всю трагічність його історії,  залишила приємні враження, то ситуація з Олетою не радувала нічим. Ось нутром чую, що від Дайрена тепер варто очікувати підлості! – Як це взагалі сталося? – ледве стримуючись, щоб не вилаятися на подругу, процідила я.

– Дайрен вибив для нас дозвіл залишити Академію, – збентежено промовила дівчина. – Ми вечеряли в кращому ресторані столиці. «Вогняна троянда». Ти була там? Чудове місце!

– Не заговорюй мені зуби, – холодно перервала я потік її свідомості. – Що далі було?

– Дайрен... Він був таким ввічливим, уважним... Справжній лорд! Адже я у невеликому селищі зростала. У нас все по-простому. Перевертні взагалі не люблять всіляких церемоній. Навіть наші лорди рідко віддають перевагу придворному життю. Так от, я навіть в очі не бачила таких розкошів, таких страв, як ті, що були там. І вино яке було чудове! Так приємно було! Дайрен мене на танок запросив. Якби ти бачила, як він рухається! На нього стільки жінок витріщалися, а він дивився тільки на мене. Я відчувала себе принцесою!

Мені все менше подобалося те, про що розповідала Олета. Дайрен явно пудрив дівчині мізки! Ну несхоже на його звичну поведінку те, про що я зараз чула! Не могла людина за такий короткий час настільки змінитися. Дайрен – сволота, і проти Олети явно щось недобре замислив. Хоча про що це я?! Все найгірше, що могло статися, вже сталося. Я зціпила губи, стримуючи нову лайку, що рвалася назовні.

– А потім він сказав, що я вже на ногах не тримаюся, а тут неподалік є чудовий готель. Сказав, що може зняти номер, і я там спокійно висплюся. А то якщо в такому вигляді в Академії з’явлюся, мене можуть покарати.

– Ось мерзотник! – не стрималася я.

– Ну чому ти так? – образилася Олета. – Він же як краще хотів. А номер який був казковий! І ліжко у вигляді серця, засипане пелюстками троянд.

– Дідько! – я застогнала, обхопивши голову руками. – Не сумніваюся, що він з самого початку це спланував! Ну чому ти пішла з ним?!

– Кохаю я його, ось чому! – спохмурніла дівчина. – І взагалі... я й сама цього хотіла... Рано чи пізно це все одно б сталося. Так нехай краще з коханим!

Мені вже й зовсім плакати хотілося. Знайшла, по кому сохнути!

– Розумієш, у мене взагалі-то наречений є... – несподівано промовила Олета.

– Що?! – ні, сьогодні дійсно день одкровень! Від потрясіння у мене навіть щелепа відвисла.

– Ну, як наречений. З сусіднього клану хлопець. Наші з ним батьки ще коли ми були маленькі, змовилися про заручини. Але він мене бісить! Нахабний, самовпевнений, вважає мене своєю власністю. Я від нього в Академію і втекла. Вирішила, що стану воїном і сама буду вирішувати свою долю. Батьки спочатку на дибки встали, але потім змирилися. Я ж якщо щось вирішу, то не переконаєш.

– Це точно, – із сарказмом відгукнулася я.

– Так ось… Я як Дайрена побачила, то відразу зрозуміла, що тепер точно за Вітгора заміж не піду. Хоча раніше і мріяти не сміла, що Дайрен на мене увагу зверне. Хто він, а хто я?! А він звернув! І вчора я зрозуміла, що Дайрен теж до мене щось відчуває. Інакше навіщо тоді такий казковий вечір влаштував?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше