Глава 1.2

– Та не стійте, заходьте до кухні. Чаю вип’ємо і все обговоримо, – замість відповіді сказала господиня.

Мені більше хотілося опинитися якнайдалі від цієї квартири, але я змусила себе пройти на чисту простору кухню, обладнану всім необхідним. Трохи розслабилася, побачивши, що котлів з якимось диявольським зіллям, павуків та іншого подібного тут немає. Може, я навигадувала собі всякого? Та й взагалі вже якось не до кінця і впевнена, що вона моє ім’я називала.

Жінка чомусь розсміялася собі під ніс. Від цього засмоктало під ложечкою, але я з останніх сил намагалася зберігати спокій. Мене посадили на високий стілець, схожий на барний і зайнялися приготуванням чаю.

Тільки після того, як я скуштувала смачного й ароматного напою вприкуску з печивом, мені сказали:

– Отже, вам потрібна робота, чи не так? З проживанням...

Я невпевнено кивнула.

– Ви й справді шукаєте співробітника? – з недовірою простягнула.

– Шукаємо-шукаємо, ще як, – усміхнулася Марія.

Знову стало не по собі, і я задала нове запитання:

– А можна поцікавитися: що за робота така? І зарплата?

– Дві тисячі доларів на місяць вас влаштує? – почала з відповіді на друге питання господиня.

Я ледве не поперхнулася чаєм. Про таку суму я лише мріяти могла! Вже набагато веселіше вигукнула:

– Звичайно, влаштує! І все-таки, – охоплена цілком навіть зрозумілою підозрою, додала я, – що за робота така? Сподіваюся, не надання інтимних послуг?

Ні, ну, а що можна подумати? Якась незрозуміла квартира замість офісу. Зарплата дійсно пристойна. В оголошенні ніяких подробиць про характер роботи не було.

Марія чомусь розреготалася.

– Ні, повірте, все в рамках пристойності... Хоча...

Я нашорошилася на це «хоча», а очі господині блиснули бешкетними вогниками.

– Входити і виходити з цієї квартири буде багато хто. Але не турбуйтеся, вас ніхто не зачепить.

Господи, невже, кримінал? Раптом тут злодійські сходки проводяться або контрабанду зберігають? У що я збираюся влізти?!

– Іринко, – жінка несподівано накрила мою руку своєю і посміхнулася. – Вибач, що на «ти». Але, думаю, між такими, як ми, церемонії зайві.

Цікаво, що означає це «між такими, як ми». І значить, того разу мені зовсім не здалося! Вона і справді назвала моє ім’я! Я обережно висунула руку з-під її долоні і рішуче піднялася.

– Знаєте, я передумала. Піду, напевно.

– Злякалася? – підморгнула мені Марія. – Ну й даремно! Повір, тут ти в цілковитій безпеці. А ось якщо підеш... Хто знає… У твого чоловіка руки довгі. Варто йому захотіти, з-під землі дістане.

Я різко впала назад на стілець, розширеними очима дивлячись на господарку квартири.

– Хто ви така?! Вас Андрій підіслав?! – тремтячим голосом промовила.

Жінка знову розсміялася і резонно зауважила:

– Але ж це ти до мене прийшла, а не я до тебе. Так що знайшла мене саме ти.

Я закусила губу, все менше розуміючи, що відбувається. Бачачи, що я абсолютно збентежена і розгублена, вона, нарешті, зглянулася:

– Не переживай ти так! Казала вже, що нічого поганого тут тобі не зроблять. І ти навіть не уявляєш, як я чекала на твою появу!

– Чекали?!

– Ну, не саме на тебе, – уточнила Марія. – На таку, як ми з тобою.

– Це яку?

– Відьму.

Ще трохи, і я просто впаду зі стільця! Те, що відбувається, все сильніше нагадувало театр абсурду. Дивне оголошення. Господиня квартири, яка звідкись знає деталі мого минулого. Тепер її зізнання в тому, що вона відьма. І не тільки вона... Ця жінка вважає, що я така ж?! Може, моє бойове розфарбування її з пантелику збило? Те, що господиня квартири явно з мізками не дружить – це вже навіть сумнівів не викликає. Але... звідки вона знає моє ім’я і про те, які у нас із чоловіком стосунки?

Ні, ну, в принципі, в надприродне я можу повірити. Є ж усілякі екстрасенси. Може, ця Марія – одна з них. Але от щодо себе... Я точно знаю, що ніяких надздібностей у мене зроду не було.

– Помиляєтеся, – видавила я. – Ніяка я не відьма.

Може, тепер дозволить просто піти? Мені вже нічого не хочеться. Ні цю роботу вигідну, ні проживання. Останнього особливо.

– Якби не володіла такими здібностями, оголошення б взагалі не побачила, – жінка схилила голову набік і знову посміхнулася. – До нього пошукове заклинання прив’язане. Тільки на відьом реагує.

– Гаразд, припустімо, – повільно сказала я, згадуючи, що з психами потрібно розмовляти обережно. Не можна показувати, що не поділяєш їхніх переконань. Можна спровокувати на не дуже-то адекватну реакцію. – А що за робота така?