Мій демонічний бос

Глава 3.2

Здригнулася під напруженим, важким поглядом Астарта. Він дивився на мене так, ніби бачив вперше. І тут до мене дійшло, що його міг збити з пантелику мій нещодавній маскарад. Адже минулого разу він бачив перед собою неформалку з лячним макіяжем та у чорній перуці.

Демон повільно рушив до мене, зупинився в трьох кроках і схрестив руки на грудях. Злегка насупився.

– Ти виглядаєш інакше, – нарешті, промовив він. – Спочатку навіть подумав, що Зепар притягнув сюди чергову дівку.

На дівку я образилася і навіть губи обурено піджала.

– Я що на повію схожа? – не витримала я.

Нехай він демон і весь такий мега-крутий, але яке має право мене ображати? Потім дійшло, що стою перед ним зовсім гола, а покривало впало в ту мить, коли завела руки за шию білявого. Як я могла таке не помітити?! Трясця, ці демони просто з розуму зводять!

Видавши несамовитий крик, я підхопила з підлоги злощасне покривало і негайно в нього завернулася. Якщо Астарту і стало смішно, то він ніяк цього не виявив. Продовжував у задумі обдивлятися.

– Навпаки, – зволив він, нарешті, відповісти. – Чому ти в такому вигляді? Він встиг щось зробити?

Тепер червона фарба заливала вже шию і плечі. Я не знала, куди очі подіти, тому просто втупилася в підлогу.

– Ні, – видала напівзадушений писк. – Я просто приймала ванну. Потім вийшла. А тут він...

– Будь готова до того, що тут часто будуть відвідувачі. Наступного разу не розходжуй по квартирі в такому вигляді, – почула похмурий голос.

Він сердиться на мене? Але чому? Я ж все-таки новенька. Нехай на це хоч знижку робить!

– Хоча зазвичай відьом-Хранительниц ніхто не чіпає, – додав він вже м’якше. – Не думаю, що подібне повториться. А Зепара я попередив.

– Хто він, цей Зепар? – наважилася запитати я, зітхаючи з полегшенням, що він вже не сердиться.

Чомусь моє питання знову викликало роздратування Астарта. Почулася роздратована відповідь:

– Краще тримайся від нього якнайдалі!

Я й сама так думала, але все ж реакція демона здивувала. І я ризикнула відірвати погляд від його червоних чобіт і поглянути в обличчя. Ох, краще б цього не робила! Серце відразу ж щухнуло кудись до п’ят, а в животі защеміло від вирію відчуттів. Куди там Зепару з його чарами?! Знову тонула в смарагдових очах і танула від золотавого вогню, який палав у них.

Дивно, але Астарт першим відвів погляд. Не вважаючи за потрібне витрачати час на прощання, просто зник через портал. Я ж безсило опустилася на ліжко, а потім відкинулася на спину. Довго роздивлялася стелю і намагалася заспокоїтися. Ну ось чому варто мені подумати, що життя налагоджується і я зможу жити тихо і спокійно, як доля викидає такі коники? Адже ж обіцяла собі більше не зв’язуватися з красенями! Так ні ж, один за іншим знову з’являються на моєму шляху. Ще й демонами виявляються! Хоча іноді і під людською подобою такі чудовиська ховаються, що краще тікати від них на край світу!

Я зітхнула, згадуючи своє життя поруч з Андрієм. Спочатку йому чудово вдавалося водити за ніс усіх. Починаючи з мене, закінчуючи моїми батьками. Він зачарував навіть мого суворого тата, який інших хлопців на гарматний постріл не підпускав до мене. І з ним мене відпускали гуляти без всяких побоювань. Андрій незмінно приводив додому в зазначений татом час і не дозволяв собі ніяких посягань в плані інтиму. Був щедрий на квіти і подарунки. А відразу після закінчення школи зробив пропозицію.

Відбулося шикарне весілля, за яке теж платив Андрій. Мені заздрили всі знайомі дівчата, навіть Світлана. Подруга навіть постійно повторювала, що це їй я завдячую своєму щастю. Мовляв, якби не вмовила мене в той вечір піти до клубу, я б не зустріла Андрія. А він у нашому місті був далеко не останньою людиною. Його бізнес процвітав. Це вже значно пізніше я дізналася, що чоловік був пов’язаний із криміналом і тримав у кулаці багатьох. Але тоді навіть думати не хотілося про те, звідки у нього стільки грошей і яким шляхом він їх придбав.

Вперше Андрій вдарив мене в наш медовий місяць, коли повіз до Парижу. За те, що на мене зацікавлено подивився один з постояльців готелю, де ми зупинилися. А я нібито посміхнулася йому у відповідь. Насправді я лише подивилася в той бік. Ледве ми піднялися в той вечір в номер, як Андрій грубо вдарив по щоці. У відповідь на мій здивований і ображений погляд висунув це безглузде звинувачення. Потім довго благав про прощення, цілував і доводив до нестями своїми пестощами. А це він умів робити так, що забуваєш про все! І я пробачила тоді. Правда, після довго плакала в подушку, тихо і беззвучно, щоб чоловік не помітив.

А потім таке повторювалося все частіше. І прощати ставало все важче. Одного разу я спробувала піти від нього, але зрозуміла, що він не відпустить ніколи. Замкнув і приставив двох мордоворотів, щоб охороняли. А коли я з риданнями розповіла про все батькові по телефону, благаючи забрати мене, почула відповідь, якої очікувала менше за все:

– Він твій чоловік. І я встиг добре його вивчити. Якщо б’є, значить, ти це заслужила. Але я думаю, ти перебільшуєш. Усі жінки до цього схильні.

І я більше не наважувалася просити допомоги у батьків. Не розуміла одного: як Андрію вдалося настільки замилити очі усім. Жахливе лицемірстве чоловіка вражало. На людях він здавався справжнім янголом. Ввічливий, стриманий, здатний знайти підхід до будь-якої людини. А вдома перетворювався на звіра. Йому приносило якесь збочене задоволення принижувати мене. Якщо я була покірна, не бив. Але варто було хоча б поглядом проявити невдоволення, як починав «вчити». Він говорив, що ніколи не відпустить, що я належу тільки йому. А я розуміла, що рано чи пізно в черговому нападі ревнощів він просто заб’є мене до смерті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше