Мій демонічний бос

Глава 6.2

Я боялася навіть подивитися назад, забувши про двері і про все на світі. Мчала зі всіх ніг до порталу, розуміючи, що врятувати може тільки диво. А ще розуміла, що Астарт і Зепар просто не встигнуть відреагувати. Андрій наздожене раніше!

За спиною чулося важке дихання, мов у дикого звіра. Ногу обпалило дотиком пазуристої лапи, по шкірі побігли гарячі струмки крові. Господи! Схоже, він трансформувався у вовка! Або ще в щось моторошне. Обертатися і задовольняти цікавість точно не хотілося.

Тільки б і цього разу вдалося портал активувати! Будь ласка! Ну, будь ласка! – благала я невідомо кого.

Різко відчинила двері комори і з радісним вигуком пірнула в блискучий тунель. Мене негайно закрутило-завертіло в енергетичних потоках. Зникло відчуття власного тіла, я ніби розчинилася в світовій енергії, і в той же час продовжувала себе усвідомлювати. А ще точно знала, що Андрій за мною не пішов. Його присутності я не відчувала. І з якої б причини він це не зробив, я була рада!

А потім голову ніби розірвало від жахливого болю. Він ставав все сильнішим, так що я ледь не збожеволіла. Навіть схопитися було ні за що – матеріального тіла я зараз була позбавлена.

Нарешті, все припинилося, і портал виплюнув мене на теплий помаранчевий пісок іншого світу. В голові щось ніби тренькнуло, ніби порвалася якась нитка. І я з жахом зрозуміла, що зник зв’язок із порталом. Власне, як і він сам. А ще усвідомила жахливу річ – я його просто знищила. Ось, чому Андрій не стрибнув слідом! Напевно, знав, що буває, якщо Хранителька стрибне в прив’язаний до її енергії портал. Страшно уявити, що відбувається в цьому випадку з тими, хто знаходиться всередині! Скоріше за все, просто розірве на частини. А потім пам’ять підказала не менш жахливий факт – я порушила умови контракту...

Напевно, колишня «я» зараз би волосся на собі рвала і покірно чекала на справедливе покарання. Але нахабна відьмочка вперто підняла підборіддя і підвелася.

Будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження, – вирішила я і заозиралася, вивчаючи місце, в якому опинилася.

Наскільки сягало око, простягалася помаранчева пустеля, ліниво вальсуюча величезними піщаними барханами. Ні найдрібнішого кущика, ні навіть кактуса. Лише подекуди горбилися і зникали буруни, натякаючи на присутність у помаранчевій глибині якихось дивних створінь. Над головою золотаве небо і лякаюче червоне сонце.

Весь цей пейзаж виглядав моторошно. Ніби я опинилася на іншій планеті на кшталт Марсу. Хоча в якомусь сенсі я й справді на іншій планеті. Навіть гірше – в іншій реальності! Згадавши крихти почерпнутих від Астарта знань, здригнулася. Третій світ демонів. Так, здається, називається це місце. Я в пеклі... Чи ні? Астарт говорив, що пекло і рай придумали люди. Але як пекло не обзови, раєм воно від цього не стане.

І ось що тепер робити?! Можна, звичайно, спробувати викликати Астарта або Зепара, але я справедливо розсудила, що тепер я поза законом. Навряд чи мені стануть допомагати. Згадавши про довічне рабство – ту долю, яка на мене тепер чекає, я зіщулилася. Зепар вже точно не буде проти зробити своєю рабинею! Астарт же, напевно, сильно розлютиться через те, що я зробила. Пам’ятаючи про те, що службові обов’язки для нього понад усе, я не сумнівалася – заступатися за опальну відьму не стане.

Так, і що ми маємо? Чужий світ, про який я нічого не знаю. Статус злочинниці в ньому. А це значить, що мене будуть ловити. Може, навіть ті самі демони, які сьогодні за моїм благовірним ганялися. Куди йти – поняття не маю. В чому моя так звана сила, досі не розумію. Судячи з того, що Андрію я протиставити не змогла нічого, крім жалюгідних спроб вирватися, ця сила слова доброго не варта. Слабенька відьмочка проти світу демонів. Ю-ху! Просто чудово!

Зітхнувши і змирившись з невтішним розкладом, нова «я» рішуче покрокувала вперед, намагаючись не думати про те, що в будь-який момент може вхопити з піску якась покрита хітином кінцівка місцевого чудовиська. Навіть намагалася наспівувати щось на кшталт: «Ворогові не здається наш гордий Варяг», – але звук власного тремтячого голосу в шерхоті піску звучав вже якось зовсім моторошно, і я скоро стулила пельку.

Самій цікаво, скільки б так пройшла і куди б дісталася у підсумку. Але в той момент, коли зліва виник підозрілий бурун, а з нього почала виповзати біла, покрита слизом істота з щупальцями, зверху пролунав пронизливий сигнал. Схожий на сирену. Щупальце одразу пірнуло назад, а бурун квапливо почав віддалятися у невідомому напрямку.

Я ж вскинула голову, з приреченістю засудженої на смерть спостерігаючи за тим, як на дивних літаючих платформах, приблизно два на два метри у діаметрі, до мене прямують двоє. Судячи по екіпіровці, колеги нещадно побитих перевертнем демонів.

– Іменем закону третього світу демонів, відьма Ірина Бардова, ви беретеся під варту!

Бігти в такій ситуації було точно безглуздо. А моя нова «я», хоч і зухвала, але не дурна. Тому я з німою тугою застигла, чекаючи, поки платформи зависнуть поруч. Один з демонів простягнув мені руку і, після того як я невпевнено схопилася за неї, допоміг забратися на платформу.

І ми полетіли кудись, у лише демонам відомому напрямку. Для очищення сумління, вірніше, щоб переконатися, що зробила все, що могла, для з’ясування цього питання, я промовила:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше