Мій демонічний бос

Глава 8.1

Глава 8

З будівлі ми не вийшли. Замість цього піднялися ще на кілька поверхів і незабаром опинилися в іншому кабінеті. Тут теж була приймальня з секретарем, правда, цього разу чоловічої статі. Судячи з вигляду, демоном. Принаймні, гострих вух і вампірських іклів у цього суб’єкта не було. Астарт з непроникним обличчям кинув йому:

– Кайд, мене не турбувати.

– Так, лорде Астарт, – чемно кивнув секретар і з цікавістю оглянув мене.

Дивно, але архидемон це помітив і відреагував не дуже адекватно.

– На що ти дивишся? – процідив так, що в мене мороз пішов по шкірі.

Ошелешений вигляд секретаря викликав одночасно сміх і співчуття. Демон одразу втупився у стіл, біля якого витягнувся по струночці при появі начальства, і прошелестів:

– Ні на що, лорде Астарт.

– Тоді займись своїми справами.

Архидемон відчинив масивні двері з чорного дерева і пропустив мене вперед. Трохи збентежена, я увійшла всередину і застигла біля порога. М-да, з інтер’єром в цьому відомстві явно один дизайнер працював. Все ті ж похмурі тони, тільки в кабінеті Астарта чорні і сірі.

Не дивлячись на мене, бос пройшов до масивного столу все з того ж з чорного дерева. Сів у крісло, яке більше нагадувало трон, і махнув рукою, вказуючи на крісло для відвідувачів.

– Сідай, Ірино.

Трохи зніяковівши, я пройшла до вказаного місця і опустилася в крісло. Майже потонула в ньому – воно явно було розраховане на когось вдвічі більше за мене. Кілька секунд совалася, прагнучи влаштуватися зручніше. Весь цей час Астарт зберігав мовчання, буравлячи мене пильним поглядом. Сама я на нього старалася зайвий раз очей не піднімати. І так з самовладанням у мене чималі проблеми. Астарт же викликав в моєму тілі таку бурю, що це зараз ні до чого.

– Отже, для початку задам питання, – почувся владний голос. – Що було незрозумілого в наказі моїх людей і моєму власному? Не виходити з квартири, поки ми не спіймаємо перевертня.

Погане питання... Його мені вже задавали сьогодні, і тоді я теж вирішила, що краще промовчати, ніж виставити себе повною дурепою. Як на зло, нахабна відьмочка всередині мене голосу зараз не подавала. Зрадниця сховалася десь у глибині переляканого розуму і звідти лише робила знаки: «Тримайся! Все буде добре». Ага, їй легко говорити! А викручуватися мені.

– Я не думала, що він нападе, – пробелькотіла й навіть заплющила очі, справедливо очікуючи чергового спалаху люті боса.

Почувся свистячий вдих, потім голос Астарта, який явно намагався стримати гнівні нотки:

– Давай з’ясуємо раз і назавжди. Якщо ти все ж погодилася стати членом моєї команди, то маєш усвідомити одну просту річ. Накази начальства не обговорюються! Ти їх просто виконуєш. Без усіляких «я думала» чи «я не думала». Думати буду я! Це зрозуміло?!

Суворо... Але зараз я була не в тому становищі, щоб сперечатися. Зрештою, цього разу він абсолютно прав. А я... Трясця, я мало не загинула сьогодні! І через мене могли померти двоє його людей. Так прикро на душі стало.

– Так, – ледве чутно промовила.

– Не чую! – гаркнув архидемон.

Права качає, гад! Але я все ж висловилася голосніше:

– Так! – і кинула на нього далеко не добрий погляд.

– Чудово, – резюмував Астарт, навіть не посміхнувшись. Потім натиснув на кнопку на столі і віддав розпорядження секретареві: – Кайд, підготуй стандартний контракт стража. Через десять хвилин він повинен лежати у мене на столі.

– Так, лорде Астарт, – почувся бадьорий голос демона, і зв’язок перервався.

Деякий час бос мовчав, барабанячи пальцями по столу і про щось розмірковуючи. Першою зважилася порушити обтяжливу тишу я:

– Андрія спіймали?

– Кого? – брови Астарта злегка зрушили до перенісся.

Значить, він не знає?! Я вже пошкодувала, що побудувала питання таким чином, але відступати пізно. Та й прояснити ситуацію важливіше, ніж мучитися в здогадках.

– Перевертня, – пояснила я. – Його звуть Андрій Бардов.

Деякий час Астарт просто дивився на мене, ніби щось зіставляючи. Потім його очі звузилися.

– Він твій чоловік?

Горло перехопило від спазму, і я змогла лише кивнути. А потім раптом як греблю прорвало. І сльози разом потекли, і плутані зізнання почали рватися зсередини. Напевно, накотила запізніла істерика.

– Я навіть уявити не могла, що він... чудовисько. Ні, про те, що чудовисько, знала... Вже в перший місяць після весілля. Але... Не уявляєте, якою я була щасливою, коли втекла від нього! Так сподівалася, що ніколи більше не побачу! Але він знайшов мене... Ще й мою подругу побив, яка мені допомагала... А я навіть не можу їй подзвонити, спитати, як вона... Я тепер тут... А вона там...

Не знаю, в який момент Астарт опинився поруч. Опустився поруч із кріслом навпочіпки, взяв мою руку і став обережно погладжувати. Крізь пелену сліз, які застилали мої очі, я не могла розгледіти вираз його обличчя. Але сама його присутність полегшувала біль, що роздирав на шматки. Не розуміючи до пуття, що роблю, я обхопила шию архидемона вільною рукою і сховала мокре обличчя на його плечі. Астарт на мить завмер, але не відсторонився. Обійняв мене і прошепотів:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше