Глава 13.1

Глава 13

Наступними за розкладом значилися обід і вільний час. Я так сподівалася, що Зепар, нарешті, залишить мене в спокої. Але ні. Правда, в аудиторії він ще ненадовго затримався, сказавши, що наздожене мене в їдальні. Сам же з білозубою посмішкою попрямував до пані Дуальн і про щось заговорив із нею. Вона вся сяяла і в цей момент ніщо в ній не нагадувало уїдливу мегеру.

– Ось що кохання з жінками робить! – озвучила мої думки Олета і потягла до їдальні.

Одразу до нас приєднався Корен, і ми почали обговорювати те, що трапилося на парі. Білявий не приховував радості з приводу приниження Дайрена. Олета ж висловлювалася на захист рудого:

– Ні, ну вони з ним надто вже жорстоко!

– Вони? – не зрозуміла я.

– Пані Дуаль і Зепар.

– Тобто ображати Іру можна, а його ні? – обурився Корен, і Олета здалася.

– Так, він теж не правий був, звичайно...

Інші студенти, судячи з реплік, що доносилися до нас, теж обговорювали випадок з Дайреном. Так, за розмовами, ми дісталися до студентської їдальні на першому поверсі. Олета з Кореном пояснили, що для викладачів є окрема, яка більше нагадувала ресторан. У мене зародилася боязка надія, що Зепар відправиться туди зі своєю колишньою пасією. А мене, нарешті, залишить у спокої.

Студентська їдальня виявилася величезним приміщенням з темно-коричневими стінами і великими вікнами, крізь які проникало багато світла. Майже весь простір займали звичайні дерев’яні столи з високими стільцями. У кінці приміщення перебував буфет, де можна було замовити їжу з пропонованого асортименту. На роздачі стояли моторні гостровухі, які швидко обслуговували натовп голодних студентів.

Ми взяли собі обід і влаштувалися за одним із вільних столів. Я з апетитом їла салат з добре просмаженим біфштексом. Цього разу нічий нескромний архидемонський погляд не діяв на нерви. У їдальні стояв гул голосів студентів, які насолоджувалися тимчасовою свободою. Настрій трохи зіпсувався, коли я побачила, як у приміщення ввійшли рудий з компанією. Вони зайняли столик навпроти нашого і, взявши собі їжу, почали щось обговорювати. Недобрі погляди, які кидали в мою сторону, давали зрозуміти, хто саме був предметом розмови.

– Не звертай на них уваги, – промовив Корен і накрив мою руку своєю.

Я вловила обпалюючий погляд Дайрена. На його губах з’явилася недобра посмішка. Його гучний голос, що рознісся по їдальні, змусив усіх замовкнути:

– Не думав, що тепер в Академію таємних знань приймають повій! Принаймні, тепер зрозуміло, за які такі особливі заслуги її сюди взяли.

Корен вже сіпнувся, щоб вскочити. Не знаю, що б він зробив, але я встигла схопити його за лікоть.

– Не треба. Вони просто поб’ють тебе і все. Їх більше, – тремтячим від стримуваних сліз голосом сказала я.

Ну ось тільки репутації повії мені як раз і не вистачало для повного щастя! Хоча на що я розраховувала після того цирку, який сьогодні влаштував Зепар?

Раптом лунаючий слідом за словами рудого легіт його компанії перервав спокійний і чіткий наказ:

– А тепер ще раз повтори те, що сказав!

Запанувала така тиша, що чути було, як судорожно зітхає Олета зліва від мене. Навіть гостровухі припинили видавати їжу, як і всі, втупившись поглядами у білявого архидемона, який застиг на порозі їдальні. Дайрен зблід так, що очі здавалися чорними провалами. Зепар неспішною граціцною ходою рушив до нього, як ніколи схожий на небезпечного хижака. Навіть я, при всій своїй до нього неприязні, не могла очей відвести. Надзвичайно привабливий і настільки ж небезпечний. В черговий раз подумала про те, що йому навіть здібності инкуба не потрібні. Жінки і так втрачають дар мови від одного вигляду.

Зупинившись в двох кроках від столу Дайрена, Зепар схрестив руки на грудях.

– Я слухаю тебе, хлопче, – оманливо м’яким голосом промовив він.

– Я нічого такого не мав на увазі, – несподівано залепетав рудий. Куди тільки поділася його войовничість?

– А як інакше можна трактувати слово «повія»? – схиливши голову набік, запитав Зепар, не зводячи з Дайрена пильного погляду. А я раптом помітила, як від усієї його постаті починають сипатися іскри. Дідько... мабуть, помітила це не тільки я. Компанія рудого стрімко покинула місце подій, кинувши напризволяще недолугого командира. – Я чекаю, Дайрене! Чи мені краще з твоїм батьком поговорити на цю тему? Як з рівним.

– Не треба батька, – простогнав рудий.

– Розумію. Багато-хто волів би краще в розлом стрибнути, ніж поговорити з ним. І знаючи нашого воєначальника, не сумніваюся, як би він поставився до таких вчинків свого синочка, – глузливо додав Зепар. – Публічна образа беззахисної жінки. Вчинок чоловіка або боягуза? Як вважаєш?

Дайрен вже не був білим. Його обличчя, і навіть вуха та шию тепер заливала фарба. В очах же виблискувала така злість, змішана зі страхом, що не по собі ставало. Несподівано спало на думку порівняння з пацюком. Мерзенна злобна тварюка, яка кусає нишком, вичікуючи слушної нагоди.

А потім якась сила раптом висмикнула Дайрена зі стільця і підкинула догори, на пару метрів. Горло ніби невидима рука душила, на шкірі при цьому виразно проступали червоні сліди, наче від дотику вогняних пальців. Шкіра з шипінням загоювалася, але одразу ж знову спалахувала. Немов у протиборство вступили два полум’я, жадаючих підтвердити власну силу.