Глава 16.2

Наступний тиждень сприймався не інакше, як низка кошмарів. Кожен день починався з букета квітів від Зепара. Якщо так піде і далі, їх скоро не буде де ставити! Найбільше вбивало, що всі навколо, навіть Олета, мені заздрили з цього приводу. Я ж тихо злилася. Особливо дратували записки, повні знущальної маячні. Про те, як він за мною сумує і мріє про зустріч. Я одразу рвала їх на шматки і викидала, хоч так виплескуючи лють.

Дайрен же влаштував мені справжнє цькування. Вся його компанія вигадувала дрібні капості, спрямовані лише на одну мету – зіпсувати мені життя. Про мене розпускалися брудні плітки, в коридорах і їдальні могли штовхнути або підставити підніжку. На парах будь-яка моя відповідь або репліка супроводжувалися знущальними смішками. Найгірше, що я чудово розуміла – це всього лише дурна дитяча помста. Він поводить себе, як вередлива дитина, що вперше не отримала бажане. Цікаво, і на що рудий при цьому розраховує? Що я впаду в його обійми, бажаючи все припинити? Безглуздо! Я все сильніше його ненавиділа, от і все.

Втішало тільки те, що Корен все ж погодився вважатися просто моїм другом. Хоч цю людину я не втратила! Підтримка Корена та Олети – єдине, що допомагало пережити весь цей пекельний тиждень.

Але сьогодні я зрозуміла, що краще б все так тривало й далі...

Я стояла в коридорі, чекаючи, поки треба буде йти до аудиторії. Корен ставив запитання по матеріалу, який задавали на самостійне опрацювання. Я почала відповідати, коли навкруги запанувала моторошна тиша. Підсвідомо розуміючи, що щось не так, я заозиралася по сторонам. Побачила захоплений погляд Олети, спрямований кудись поверх моєї голови у бік коридору. Нехороші підозри змусили серце стиснутися.

– Чорт! – вирвалося в мене, коли я врешті обернулася.

По коридору легкою ходою йшов Зепар, обдаровуючи всіх навколо сліпучою посмішкою. Очі були спрямовані на мене. І від їх виразу одразу захотілося стати маленькою і непомітною, як мишка. Прошмигнути кудись у нірку і перечекати там, поки великий білий котяра не відправиться геть. Звідкись почувся невдоволений вигук Дайрена:

– Але як?! Йому ж заборонили...

Не удостоївши нікого з присутніх і поглядом, Зепар наблизився до мене, сгріб в обійми і припав до губ. У мене навіть подих перехопило від несподіванки. А потім і вже зовсім від інших відчуттів. Він цілував так жадібно, ніби від цього залежало життя. Я могла лише безпорадно тріпотіти в його обіймах, марно намагаючись вивільнитися. Немов крізь шар вати лунали захоплені зітхання студенток:

– Ах, яка любов!

– Він такий красень!

І інше в тому ж роді. А потім мене найбезцеремонішим чином викрали, незважаючи на жалюгідні спроби звернутися до розуму демона:

– У мене лекція зараз... Це взагалі неприпустимо... Та що ви собі дозволяєте...

І ніхто, навіть друзі, не спробував зупинити це біляве чудовисько! Зрадники!

Мене заштовхнули в якусь порожню аудиторію, де, судячи зі всього, лекцій зараз не намічалося. Замкнули двері і знову накинулися, не зважаючи на будь-який опір. Здавалося, пройшла вічність, перш ніж він нарешті відпустив. Губи у мене припухли і саднили, голос вже захрип від безплідних спроб докричатися до божевільного архидемона.

– Не уявляєш, як я сумував! – продовжуючи притискати до себе, промовив він, пожираючи поглядом моє обличчя.

– Та ну? – палаючи люттю, відгукнулася нахабна відьмочка. – Невже у вашому оточенні не знайшлося жодної жінки, яка могла б зкрасити вашу нудьгу?

– Люба моя, сьогодні я готовий тобі пробачити навіть цей тон, – посміхнувся він. – І щодо твого питання... Не знаю, що ти зі мною зробила, але з тих пір, як тебе побачив, жодна в мені навіть натяку на інтерес не викликає.

Ого! Несподіване зізнання. Але якщо він вважає, що я повірю в це, то точно має мене за дурепу!

– Як вам вдалося отримати дозвіл? – похмуро запитала я.

– Довелося підключити всі мої зв’язки, – ліниво пояснив він, обережно погладжуючи мої волосся, що вибилося з зачіски. При цьому друга рука продовжувала надійно утримувати талію, не дозволяючи вирватися. – З Астартом говорити було марно, сама розумієш. Так що діяв через Небіроса.

– І він погодився? – здивувалася я.

– Я підключив до справи важку артилерію, – посміхнувся Зепар.

Я не зрозуміла, про що він, але вирішила не питати. Тільки новий привід для знущань дам. І взагалі хотілося якомога швидше позбутися його присутності.

– У мене зараз лекція, між іншим, – нагадала я.

На щастя, у магістра Кайлеса, а той не відрізнявся шкідливістю. За запізнення по голівці не погладить, звичайно, але і карати не стане.

– Думаю, нічого страшного не трапиться, якщо ти її пропустиш, – оксамитовим голосом промовив він, проводячи носом по моїй скроні. – Як ти приємно пахнеш...

– Та ну? – процідила я. – Парфумами ніякими не користуюся, так що годі вже мені мізки пудрити.

– Твій запах кращий за будь-які парфуми, – пробурмотів він, продовжуючи проводити носом по моїй шкірі.

Потім я відчула, як нахабні губи стали ковзати по шиї, викликаючи по тілу низку мурашок.