Мій демонічний бос

Глава 17.2

Цікавого в башточці нічого не виявилося. Кілька обламаних балок, купа старого сміття і багато павуків. Останнє трохи напружувало, і я постаралася вибрати місце, де було найменше скупчення павутини. Не знаю, скільки просиділа так. Час тягнувся нестерпно довго. Зрештою, я дістала один із підручників і, мружачись через не дуже гарне освітлення, стала читати. Поступово занурилася в це заняття і майже забула, навіщо я, власне, тут.

Голоси, що пролунали у віддаленні, змусили повернутися до реальності. Серце скажено забилося, і я поспіхом заховала книжку у пояс. Неймовірно! Голоси чулися прямо за кам’яною стіною, з якої, власне, і починався таємний хід. Ми саме через нього йшли. І судячи з голосів, пробиралися по ньому зараз чоловіки. А Кайєна ж вважала, що ніхто не знає про хід! Напевно, в команді супротивника теж виявилися любителі архітектури. Що ж робити?!

Я гарячково кусала губи, усвідомлюючи, що заховатися тут ніде. Інший вихід, крім таємного, замкнений на важкий засув. Ззовні! А коли почула, про що говорять хлопці, і зовсім інеєм покрилася від жаху.

– Вона там, я впевнений, – дзвінкий від стримуваної нетерплячки голос Дайрена важко було не впізнати.

– І справді запах її. Ти мене вражаєш, Дайрене! – почувся захоплений голос одного з його супутників. Якщо не помиляюся, перевертень по імені Ковен Фірг. – Ще й одразу зрозумів, що волосся її.

– За кольором дізнався, – недбало відгукнувся рудий. – Те, що зараз тут відбудеться, повинно залишитися між нами, ясно?

– Та вже зрозуміли. А ти впевнений, що зможеш потім накласти на неї чари? Вона і справді нічого пам’ятати не буде? На відьом начебто навіювання не діє.

– Їй же краще мовчати, – якось хижо сказав Дайрен. – Якщо не повна дурепа, зрозуміє, що зі мною краще не зв’язуватися. Та й нічого такого, що б вона не робила, не буде, – реготнув він. – Повір, ця повія ще й задоволення отримає.

– Так, ласий шматочок, – гиготнув перевертень.

– Я буду першим, – нагадав рудий.

– Та ніхто не сперечається, – зареготав хтось іще. – Нічого, на всіх вистачить!

Жах все сильніше заповнював тіло і розум. Я розуміла, що в одиночку впоратися з кількома хлопцями, які явно сильніші за мене, просто нереально. Рука потягнулася до шиї. Потрібно викликати Зепара. І плювати на гордість. Або краще Астарта? Поки я вирішувала, пролунало нове запитання перевертня:

– А якщо на ній захист? Розумію, що Зепар її кинув, але раптом все-таки поставив печатку?

– Приміщення Академії обладнані магічними пастками, – поблажливо заявив Дайрен. – Я ще дитиною з батьком тут бував. Знаю багато такого, що тобі навіть не снилося. Конкретно ці вежі відрізняються особливим захистом. Жодна бойова магія тут не діє. В тому числі і створення порталу. Не викличе вона нікого.

Я позадкувала до дальньої стіни башти, вже не звертаючи уваги на те, що там павутиння й огидні комахи. Зараз вони здавалися нешкідливими порівняно з безжальними покидьками, що наближалися до мене. Що ж робити?! Серце калатало так, що мало з грудей не вистрибувало. Руки стали липкими від поту. Мене всю трясло. Найгірше, що я розуміла – пощади не буде. Такі поняття, як жалість або благородство, у рудого геть відсутні. А решта його надто бояться, щоб виступити проти. Мене зараз тут згвалтують, а потім ще сухими з води виберуться. Батько Дайрена сто відсотків прикриє! Нехай навіть я мовчати не буду і підключу потім Астарта, чи стане від цього легше? Найстрашніше вже станеться. Я мало не завила від відчаю.

А потім раптом всередині розтеклася дивна впевненість, що все буде добре. Те, що я про себе називала нахабною відьмочкою або «новою мною», впевнено взяло управління тілом на себе. З нього раптом розтеклося щось на зразок електричної хвилі, що не завдавала болю, але немов змінювала саму структуру клітин. Що зі мною таке? Тіло ніби м’яли чиїсь спритні пальці, по шкірі розтікалося тепло.

Я з подивом подивилася на власні ноги, які раптом збільшилися у довжині. Потім в заціпенінні перевела погляд на руки. Замість вузьких маленьких долоньок – широкі і сильні, хоча все ж жіночі. І я з подивом зрозуміла, що ці руки мені навіть знайомі. А ще вразило те, що відкрилося при погляді на груди. Таких пишних форм у мене точно бути не може.

Глухо від’їхала кам’яна стіна, пропускаючи шістку хлопців, що похабно посміхалися. Але варто їм було кинути всього один погляд на мене, як посмішки повільно сповзли з обличь. А потім в очах відобразилися збентеження і нерозуміння.

Деякий час я дивилася на них, вони на мене. Ніхто нічого не говорив, а я намагалася зрозуміти, що взагалі відбувається. Першим отямився Дайрен і глухо промовив:

– Леді Тайгрін? Чому ви тут? І де?.. – він осікся.

Перш ніж я промямлила щось незрозуміле, нахабна відьмочка вже розтягувала мої губи в знущальній усмішці.

– А хто сказав, що все буде так просто, студенте Дайрен? Мої підопічні чудово вміють заплутувати сліди. Сподіваюся, несподіваний сюрприз вам сподобався?

Хлопці мовчали, явно бажаючи опинитися звідси якомога далі.

– До речі, ви в курсі, що у перевертнів відмінний слух? Цікаву розмову ви між собою вели на підході сюди, – я примружилася. – І смію вас запевнити, якщо б наважилися на подібне, вже завтра нікого з вас в Академії б не було. І ваш батько, вельмишановний студенте Дайрен, не допоміг би, повірте.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше