Глава 7. Матуся

Дорогою до самої квартири мати не промовила жодного слова. Вона була дуже напружена і стримувала свої емоції. Аня це одразу помітила. Зазвичай, коли Аню щось ображало, матуся завжди її заспокоювала, говорила якісь приємні слова. Цього разу мати просто несла дівчинку і мовчала. Анюті навіть здалося, що вона побачила на маминих очах сльози за великими окулярами.

Прийшовши до квартири, мати залишила дівчинку в коридорі, а сама хутко шмигнула у батьківську кімнату гримнувши дверима. Аня повільно зняла верхній одяг та взуття. А двері до батьківської кімнати повільно відчинились. Мати розкидала свої речі по ліжку, не склавши їх охайно, як зазвичай і просто лежала плазом на ліжку. Деякий час Аня простояла мовчки, не наважуючись щось запитати або увійти, розвернулась і тихенько на носочках пішла до своєї кімнату. Але мати помітила Аню і покликала її до себе.

Дівчинка забралась на батьківське ліжко і вмостилась поруч з матір’ю. Потім пригорнулась до неї і обійняла обидва руками. Мати заплакала. Зняла свої окуляри, міцно обійняла донечку і продовжила ще голосніше плакати та міцно пригортати до себе своє дитя. Так вони пролежали декілька хвилин. І Аня просто гладила мати, як нарешті відчула, що може спитати, що сталося.

- Дзвонив тато. Наш будинок пограбовано і зруйновано, - відповіла мати.

- А де ми будемо жити, як повернемося?

- Не знаю.

- А з татом все нормально? Коли він повернеться?

- З татом все буде добре. Він повернеться. Скоро, дуже скоро повернеться.

- А чому він зі мною не поговорив?

- В нього було всього пару хвилин. Зв’язок відслідковується. І він не хотів наражатися на небезпеку. Але він передавав тобі привіт. І сказав, що пам’ятає про свою обіцянку. Просив передати тобі, що обов’язково сходить з тобою до парку щойно повернеться.

- А як там бабуня?

На цих словах мами розплакалась. Пригорнула до себе Аню і поцілувала її.

- Тато її не знайшов.

- З нею щось сталося?

- Він не знає. Але її будинок також пограбовано.

- Що ми будемо робити?

- Я поки не знаю, але у мене погані передчуття… Добре, Анютка, мені ще потрібно зателефонувати, а ти йди до себе.

Аня поцілувала мати, підвелась з ліжка і пішла в свою кімнату. Вона сіла на своє ліжко замислившись. Згодом дівчинка озирнулась до однієї зі своїх іграшок – це був плюшевий дракон. Взяла його різким рухом з місця, де він стояв і жбурнула щосили на підлогу зі словами:

- Навіщо ти це зробив? Навіщо ти розвалив наш будинок? Навіщо ти забрав мою бабусю. Що тобі ще потрібно?