Глава 16. Психолог

Аня прокинулась в ліжку виховательки, там де минулого разу вона застала Ваню. Вихователька сиділа поруч і займалася своїми справами. Дівчинка не пам’ятала, як і чому вона опинилась у цьому ліжку. Аня підвелась і сіла. Голова ще продовжувала боліти. Раптом голова взагалі запаморочилась і дівчинка лягла. Вихователька побачила, що Аня намагалась підвестись і звернулась до неї.

- Тобі треба відпочивати. Лежи. Лікар сказав лежати.

- Де Юрко? Що з ним? – стривожено запитала Аня.

- З ним все гаразд. Його вчасно врятували. Він у лікарні.

- А де Ваня? Він же тут спав? – продовжувала запитувати Аня.

- Він також у лікарні. У нього сталося запалення легенів.

- А чому я тоді не в лікарні? – знову запитала Аня.

- Лікар сказала, що у тебе шок і тобі потрібно відлежатись у спокої.

- Я не хочу відлежатись. Тим більше я не хочу лежати тут, - сказала Аня з тим, щоб перейти на своє ліжко і потайки дістати телефон та зателефонувати мамі, за якою дуже скучила.

- Давай ти не будеш командувати! Подивись скільки клопоту ти завдала людям навколо себе. Полежиш тут допоки психолог не вирішить що далі з тобою робити. Вона буде вирішувати, а не ти, - суворо відповіла вихователька.

- Я хочу до мами, - насупившись відповіла дівчинка.

- Ти залишишся тут! – ще суворіше відповіла вихователька і додала, - я не хочу через тебе мати ще більше клопоту.

Аня спробувала підвестися на ліжку, але в неї запаморочилося в голові. Та її стало зле. Розуміючи, що самостійно вона не зможе дістатися до своєї таємної схованки, дівчинка, вагаючись, все ж звернулась до виховательки.

- Я хочу зателефонувати мамі, - сказала Аня.

Вихователька просто промовчала, чим ще більше роздратувала дівчинку.

- Я хочу зателефонувати мамі! – більш наполегливо сказала Аня.

- Мало, що ти там хочеш, - байдуже відповіла вихователька.

- Я все одно їй зателефоную! – образливо відповіла Аня і повернулася обличчям в інший бік.

- Ти егоїстична і неслухняна дівчинка! Через тебе одні проблеми! Подивися, скільки людей постраждало через твій непослух!

- Ми просто хотіли наловити коників і зробити змагання, - намагаючись виправдатися, відповіла Аня.

- Не ми, а ти! І подивися, що з ним сталося. Слава Богу, він живий! Але ти взагалі не розумієш, скільки клопоту ти заподіяла людям навколо цієї своєю витівки. Скільки людей ти підняла на ноги. А ти подумала про те, що у Юрка старенькі бабуся і дідусь, і що їх серце може не витримати, коли вони дізнаються, що Юра зник?! А ти подумала про те, що всі дітки в Центрі не спали, хвилювалися за вас. А ти взагалі подумала про те, що ви могли загинути?

- Ви розмовляєте зі мною наче дракон, - перелякано відповіла Ані та швидко відсунулась на ліжку від виховательки.

- Так! - образилась вихователька, - я відмовляюсь це більше терпіти! Я йду за психологом. Нехай вона відправляє тебе до лікарні. Тебе треба лікувати, - відповіла жіночка і вийшла.

Через пару хвилин вихователька вже повернулась з молодою симпатичною жіночкою.

- Анюта, як почуваєшся? – привітно спитала психолог.

- Голова паморочиться, - не менш привітно відповіла Аня.

- Ти можеш підвестися або встати?

- Ні. Я намагалась.

- Давай я виміряю тобі тиск, - сказала психолог і дістала з кишені якийсь електронний прилад та повісила дівчинці на руку.

За хвилину психолог глянула результат вимірювання, відстебнула липучку і схвильовано зауважила.

- Тиск високий... Аня, як тобі спалося?

- Я нічого не пам’ятаю.

- А що ти пам’ятаєш?

- Як Юрка вкусила зміюка.

- І все? А як вас врятували? Як ти опинилась тут?

- Ні. Мені стало зле і я більше нічого не пам’ятаю.

- А від чого тобі стало зле, пам’ятаєш?

- В мене сильно заболіла голова.

- Чому вихователька каже, що тобі мариться дракон?

- Вона лякала мене, наче дракон.

- І як саме тебе лякає дракон?

- Він говорить, що якщо я буду погано поводитися, то мої рідні загинуть.

- Правильно я тебе зрозуміла, ти боїшся втрати своїх рідних?

- Так, - поміркувавши трохи, відповіла Аня.

- Скажи, сонечко, а коли перший раз тобі з’явився дракон?

- Коли ми тікали з дому, він з’явився і почав жбурляли в нас вогняні кулі.

- Я тебе зрозуміла. І як часто він тобі з’являється?

- Кожного разу, коли мені лячно або боле на душі.

- Але ж ти не боялась піти до лісу сама?

- Ні.

- Тобто ти дуже смілива дівчинка?