Ми - дракони

Глава 10

Дастіан деякий час озирався по боках, намагаючись пригадати, як він тут опинився, і Івейна з таємною радістю побачила, що молодий принц знову сповнений сил, а від його колишнього напівнепритомного стану не залишилося й сліду.

— Де ми, Іві? — запитав Дастіан, з подивом виявивши, що лежить на траві оголений і укритий власним плащем. — Я що, звалився на землю з тобою на спині?

— Не хвилюйся так, — вона несміливо торкнулася принца за плече, — ти трохи переоцінив свої сили, коли повернув у ліс. Ми зупинилися на цій галявині, ти сказав, що трохи поспиш і все буде добре. Так і вийшло.

Принц недовірливо покосився на Івейну, але нічого не відповів.

— Ти як? — запитала вона, заглядаючи йому в очі. Дастіан піднявся і сів, спираючись на руку. — Можеш летіти?

— Начебто нормально, — він посував м'язами, розправив плечі, а потім окинув поглядом Ів, що сиділа на траві. — Я що, спав на твоїх колінах, Іві?

Та почервоніла, як маків цвіт, і відвела очі.

— Вибач, треба було підкласти тобі під голову твій одяг, але я так злякалася за тебе і я... — вона зібралася було встати, але принц схопив її за руку і м'яко притягнув до себе.

— Іві, що ти таке кажеш. Мені так приємно знати, що я небайдужий тобі, і я хочу, щоб ти теж знала... — він обережно доторкнувся до обличчя дівчини і потягнувся до неї губами. Івейна раптом подумала, що на ньому крім плаща більше нічого немає, і щоки її знову спалахнули. Та жар його тіла огорнув її, присипляючи, вона наблизилась до нього і закрила очі.

Зненацька пролунав гучний пташиний крик і ляскання крил, Івейна з Дастіаном озирнулися, і обидва схопилися в переляку. З боку яра насувалася клубками чорна хмара, вона розтягувалася по краях і піднімалася вгору, майже досягаючи орланів, що з гучними криками кружляли над галявиною.

— Пітьма, — крикнув Дастіан — швидше, Іві, біжи, я зараз обернуся, застрибнеш на мене, ми повинні встигнути полетіти!

Як королівські вартові примудрилися проґавити це вогнище? Мабуть, вміло ховалася від них пітьма, довго збиралася і таїлася в глибокому яру. Івейна чула, що пітьма може приймати будь-які форми — навіть королівських гренадерів, як схоче, та мета у неї одна — пожерти якомога більше людей, випити їх життя без залишку, щоб ще розростися, стати ще сильніше.

Ів кинулася бігти, а за її спиною вже гарчав золотошкірий дракон. Він наздогнав її і підставив крило, але коли Івейна піднялася на його спину, немов щось утримало їх, не даючи дракону злетіти.

Іві повернулася, і від жаху у неї перехопило подих. Пітьма у вигляді гігантської сітки наповзала на них з Дастіаном, лапи дракона вже наполовину загрузли в клубку моторошного серпанку. Івейна, тремтячи всім тілом, притулилася до драконячої спини і раптово їй здалося, ніби вона бачить, як по жилах дракона течуть полум'яні згустки. Вони обпалювали її навіть через шкіру, а потім, ніби з жерла вулкана, з пащі дракона вирвався потік полум'я.

Один, другий, третій — Івейна вчепилася в шипи і з розкритими від подиву очима дивилася, як палахкотить первородний вогонь, як скручується, згортається і ховається чорна пітьма. А вогонь наздоганяє її, палить нещадно, і скоро вже не залишилося жодного клубочка, все знищило вогняне дихання.

Орлани перестали кричати, лише як і раніше кружляли над ними, а потім першими потягнулися в бік міста. Дракон ще потоптався на місці, пихкаючи попелом, нарешті злетів, слідуючи за орланами, і зовсім скоро на горизонті з’явилася сяюча іскорками вогнів Леарна.

***

Оговтавшись від переляку, Івейна розпласталася на драконячий спині, яка продовжувала випромінювати тепло, і напружено думала. Тепер ніяких сумнівів не було, що пихкав вогнем Ерзаський принц виключно завдяки її старанням. Швидше за все, і маленький Ейнар багато років тому теж не обійшовся без її участі. Вона не пам'ятає, звичайно ж, але не дарма девін Северін горів як ганчірка з арагою. Мабуть, зовсім кепсько йдуть справи з її ілламою.

А що як взагалі нічого не казати? Івейна неспокійно завозилася, дракон повернув голову, вона бадьоро посміхнулася йому і помахала рукою. Дастіан спав, він нічого не знає, а якщо вона не буде кожному зустрічному хвалитися про те, що намагалася наповнити його ілламу, хто сам здогадається?

Але зараз же перед очима виникла чорна сітка, виткана пітьмою, і Іві стало жахливо соромно. Якщо завдяки їй дракони зможуть видихати вогонь, пітьми в Андалурсії не залишиться, так як же вона може приховати від його світлості і від його величності свої здібності?

З іншого боку, хто сказав, що у неї якісь особливі здібності? Мало від чого сіріданський спадкоємець почав дихати вогнем, він же племінник самого аміра Еррегора, ану як це проявився його спадковий дар — від переляку, наприклад, вони ж обидва дуже злякалися? Так що вона тут і зовсім ні до чого!

Авжеж, і опіки на тілі Рассела Северіна самі собою затягнулися. Іві зітхнула і змахнула сльозинку. Себе-то обманювати остання справа, а переляк аж ніяк не причина видихання драконом вогню.

Що, як король Сагідар, дізнавшись про чудесні здібності Івейни, змусить Ейнара одружитися з нею? Чи сам великий амір зажадає її в дружини Дастіану? Тут Івейні стало зовсім зле. Дастіан, звичайно, дуже милий, вона навіть мало не піддалася його чарівності і не дозволила себе поцілувати, але серце її навік належить Ейнару. Якому вона не потрібна навіть з цілою бочкою іллами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше