Глава 12

Еррегор Болігард вже кілька днів перебував у цілковитому збентеженні. Його спадкоємець, його дорогий хлопчик Дастіан, син улюбленої сестри Орінії, став Вогнедишним! Слава Небесному Богу і його Пресвітлій Матері! Ось що означає справжня донька дракона, як і його кохана Міррель, у них народжуються тільки Вогнедишні!

Еррегор встав і підійшов до величезного вікна. У палаці все було за розміром його другої іпостасі, щоб він міг в будь-якій кімнаті, в будь-якому залі перетворитися і не впертися спиною в стелю… Про що це він? А, про Дастіана!

А зять його, цей надутий курбак Хазадар, ердаманський король, нехай хоч лопне від злості. Як же не хотів він відпускати сина в Сірідан, скаржився і стогнав, що Ердаман залишиться без спадкоємця! Та скільки там того Ердамана, Пресвітла Матір! Це ж не Герона, і не Вельзас. Менше б стогнав, зайнявся б справою, диви, і принц Астурас народився б на кілька років раніше.

Добре, сестричка беззастережно прийняла бік брата. Нічого дивного, Андалурсією споконвіку правили Болігарди, Верховні Владики Андалурських земель, і його сестра, уроджена Орінія Болігард, це добре розуміла.

А Дастіан справжній Болігар, копія діда, батька Еррегора і Орінії, великого аміра Бальденора, полеглого в боях з літаючими жабами — Драконами Світла. У хлопця за милю видно кров Болігардів, а Ерзаських - тьху, скільки там тієї крові, три краплі.

Ленники аміра - п'ять королів, всі як один дракони Вогню — злетілися в Сірідан, і всі п'ятеро визнали право Дастіана на Андалурський трон.

Залишався ще геронський принц, Ейнар Астурійський, але з тих пір, як він при своєму першому перетворенні спалив дерево, більше нічого подібного за ним не спостерігалося. Якщо за два роки нічого не зміниться, аміран Дастіан стане єдиним після аміра Вогнедишним Драконом. І законним спадкоємцем Верховного Владики Андалурських земель аміра Еррегора Болігарда.

Залишилося з'ясувати, що там з Івейною Верон. Влучно підмітив старий друг Сардим, кожен раз біля дракона, що видихає вогонь, була ця дівчинка, а Сагідар розповів, що на обряді сяйва вона спалахнула так, що загорівся один з девінів.

Ну, чому той загорівся, треба ще розібратися. Те, що девіни у Сагідара ні на що не здатні, знають навіть в крихітному Лаелі. Ось вже яке королівство зразкове Лаель, і король його, Гастон, молодець! Все королівство за годину можна облетіти, а який у них там порядок, душа радіє. Не те, що зять його Хазадар, один тільки гонор та пиха. Тільки писком і вийшов, на що й купилася сестричка.

Вже як хотів Еррегор посватати її з вельзаським королем Таргалом, який союз був би потрібний і корисний! Так ні, вперлася як дикий сайран. Справді, Таргал не такий вродливий, як Хазадар, але ж і не потвора. А та відразу в крик і сльози, бачте, у нього очі далеко посаджені, рот кривий, ніс великий і вуха різні. Їх що, заміряв хто ті вуха? І який сенс, що у Хазадара вони однакові?

Нічого, принц Астурас теж Болігард, хороший хлопчина росте, тямущий. Дивися, і буде коли-небудь сенс з Ердамана. А дівчинку Сардим перевірить, якщо в ній справді стільки іллами, нехай залишається при дворі, сам Еррегор тільки радий буде. Гарне, добре дитя, він досі береже льодяник, яким вона його втішала, як була малятком, кумедна така…

Еррегор відійшов від вікна. Не те його мучить, не те катує, бреше він собі, як сивий морав. Та начхати йому і на Хазадара, і на Таргала, порядок в його ленних королівствах, то й добре. Туга його гризе за зеленоокою травницею Тоною Верон, скільки вже років не відпускає.

Як же він намагався її забути, скількох жінок через своє ліжко пропустив, не злічити. Ну не йде вона у нього з голови, хоч плач, і хоч би сенс був який з його почуттів. Не підходить вона йому ніяк, зовсім немає в ній іллами, ні іскорки, ні сполоху.

Та єдина ніч вихолостила його, випатрала без залишку, але якою ж солодкою вона була, ця ніч, як і сама жінка, що звивалася в його обіймах.Вона стогнала та пахла так, що його досі від одного спогаду піт пробирає. І яким солодким було це спустошення: Еррегор, Вогнедишний Дракон, заснув, як убитий, немов і не дракон він зовсім, а звичайний чоловік.

Вона брехала йому, що він їй не потрібен, амір бачив по очах, що брехала. Але дурна гордість погнала назад, в столицю, Еррегор тоді весь свій запасний резерв витратив на політ, і три дні потім зі спальні не виходив, навіть Алентайна тоді згодилася.

А перед очима стояла його красуня, розпалена пристрасттю, яка розкинула руки на шкурі турона біля каміна. І вперше в житті тоді пошкодував Еррегор, що він дракон, а не звичайний селянин. Ходив би на полювання, ловив рибу, тесляв, доньку б няньчив. А ночі минали б в жарких обіймах коханої жінки і був би Еррегор найщасливішим чоловіком на світі.

Що з того, що жінок у нього пітьма тьмуща і сили він набирається небаченої? Навіщо наповнювати тіло силою, якщо в душі порожньо, як у висохшій криниці? Він би не думаючи від них усіх відмовився, аби Тона була з ним. На що йому трон без неї?

Амір тяжко зітхнув. Як же лаявся тоді Сардим, згадувати не хочеться! Нічого, покричав і замовк. Он, знову зілля якогось наварив, каже, нова рецептура, має драконам силу надавати і робити їх Вогнедишними. На собі поки випробовує, тиждень вже п'є по пів-кухля в день вранці натщесерце і ввечері перед самим сном. Все нейметься дурневі старому.

Нехай сам і п'є, і більше ні на кому не випробовує. Досить вже того, коли він зятька еррегорівського опоїв схожою бурдою, Хазадар три дні від вбиральні на півкроку відійти не міг, кляв на чому світ стоїть і Сардима, і Еррегора.