Мій друг Спіріт

2. Переміни

 

 

На наступний день, до великої вітальні скликали всіх дітей дитячого будинку. Таке відбувалося в рідких випадках, та й ще з самого світанку, тому всі здивувалися. Коли всі зібралися (діти, куховарки, прибиральниці), пані Прозі промовила: 

- Дорогі діти, куховарки та прибиральниці. Цей cирітський будинок служить для дітей без даху над головою уже протягом сімдесяти років. Проте, ви маєте зрозуміти що я більше не маю коштів, щоб утримувати всіх вас. Інші дитячі будинки на відказ заповнені, але я не можу вигнати вас на вулицю. Я прийняла рішення продати цей будинок і водночас уклала угоду з мешканцями навколишніх сіл, які згодилися взяти по кожному з вас у свої помешкання, щоб ви працювали на них. Це єдина можливість для вас, скористайтеся їхньою добротою. Мені шкода за причинені незручності. А зараз ідіть збирати ваші речі й щоб через годину всі були зібрані тут. Потім я скажу, що робити далі. 

Всі побігли бігом збиратися, тому вітальня незабаром спорожнилася. 

Кеті, Луїза та Майкл, як і всі, були шоковані. Стабільне майбутнє і їх дах над головою зруйнувалося в одну мить. Де ж тепер вони будуть жити? Працювати де і на кого? І чи залишуться вони разом? 

- Навіть якщо ми не зможемо бути разом, то будемо листуватися, а на вихідних їздитимемо один до одного в гості, - запропонувала Луїза друзям. 

- Один за всіх і всі за одного! 

Всі згодилися, і почали збирати свої речі. Майкл зітхнув, закладаючи портрет своєї розбитої сім’ї в портфель. 

Через годину всі були готові. До дітей підходили чоловіки та жінки, вибираючи їх для роботи. Один чоловік вибрав Кеті працювати на ранчо – доглядати за конями, і дівчина відразу згодилася. Інша жінка вибрала Луїзу та Майкла на одній фабриці, далеко розташованої від ранчо. Так поступово, сирітський будинок опустів. Кеті подивилася на нього в останній раз. Похмурий, величезний, колись наповнений дітьми, тепер притулок здавався тихим та порожнім. 

Пан Тейкер, який віз Кеті до ранчо, називався Джорджем. Він розказував про себе та свою сім’ю, про те що має двох синів: старший Даллен, якому 15 років, а молодшому, Трейсу, буде 12. Його дружина померла після одного нещасного випадку, і пан Тейкер сам виховував дітей. Так вони й живуть на ранчо його дідуся, на ім'я «Дике Ранчо». 

А от і саме ранчо. Тепер Кеті роздумувала, що їй робити далі. Щоправда, вона дуже раділа тим, що буде доглядати за кіньми. Будинок ранчо здавався велетенським і виглядав набагато краще ніж сирітський. Проте, навіть до машини долітав сморід від корів та коней, а також іржання; це була дуже помітна різниця, якщо порівнювати середовище в якому перебувала Кеті більшу частину свого життя. Крім стін притулку і навколишнього саду з видом на околицю міста, вона більше нічого не бачила.

- Ось твоя кімната, - сказав пан Тейкер, піднімаючись на другий поверх будинку та поклав портфель Кеті на її нове ліжко в невеликій кімнатці. – Тепер ходи зі мною, покажу тобі нашу стайню.  

З цими словами, проходячи повз подвір’я, вони попрямували до конюшні. Кеті познайомилася з усіма кіньми, гладила їх та годувала яблучками. Всього разом, коней було аж сорок! Також дівчина з захопленням спостерігала як треновані коні перестрибували через великі бар’єри. 

- Ось список завдань зв’язаних з твоєю роботою, - заявив пан Тейкер і дав Кеті список. – Даллен та Трейс зараз в школі, але скоро приїдуть і ти зможеш з ними познайомитися. Ой, тебе ще треба записати в школу, ледь не забув! 

Кеті попрямувала до своєї особистої кімнатки щоб розібрати речі, яких було небагато, і потім почала читати список без ніякого ентузіазму: 

 

1) Встати о 7:00 ранку та приготувати сніданок; 
2) Погодувати всіх коней вівсом; 
3) Вимити та вичесати їх; 
4) Після школи, зробити всі домашні завдання, а потім приготувати обід; 
5) Після тренування коней, знову вимити їх та перевірити чи все гаразд у стайні; 
6) Вимити сідла; 
7) Приготувати вечерю і потім вимити посуд. 

Кеті розгубилася коли зрозуміла що ще й мала обов’язок готувати їжу для сім’ї Тейкер. «Але ж я навіть не знаю що вони їдять і не вмію користуватися газовою плитою. Я не народилася куховаркою, ох яка несправедливість! За що мені це? Тепер я буду схожа на служницю. І маю ходити у справжню школу, тільки не це!!! Додатково до нещастя, після цього я ще матиму море роботи на ранчо!». 

Дівчина простягнулася на зручному ліжку, пригадуючи моменти коли жила в дитячому будинку. Попри те, що вона не мала батьків, їй подобалося проводити час зі своїми друзями. Її роздуми перебив звук мотора і дівчина виглянула у вікно. Два хлопці зі шкільними портфелями прямували в будинок. Найімовірніше, це були сини пана Тейкера. 

І це вони й опинилися. Кеті чула як пан Тейкер пошепки розмовляв про щось зі своїми синами та потім покликав її. Вона була одягнена у жалюгідну сукню, яка сиділа на її змарнілому тілі немов мішок, і справді виглядала як сирота. Трейс, наймолодший син, зрадів тому, що появилася дівчина з якою можна проводити час. А коли дізнався що доглядання за кіньми та всі домашні обов’язки переходять до цієї дівчини, його радості не було межі! 

Однак, в той самий момент коли Кеті переступила поріг вітальні й помітила Даллена, найстаршого сина, її серце почало шалено битися, як ніколи, і вона почала тремтіти як осиновий лист. Даллен був високий, чорнявий і з такими бездонними світло-синіми очима! Як же не закохатися в такого хлопця? Саме це і сталося з Кеті. Бідолаха не могла вимовити жодного слова, оскільки у своєму житті вона ніколи не бачила настільки красивого хлопця! Проте, Даллен не звертав ніякої уваги на Кеті й швидко побрів до своєї кімнати. 

- Так, зараз я поїду з Кеті за покупками для дому та школи. В той самий час, запишу її в школу, а ви маєте зробити домашні завдання і приготувати щось попоїсти. Тільки не розгроміть кухню й будинок, - рекомендував пан Тейкер. 

- Добре, - погодився з батьком Трейс. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше