Мій друг Спіріт

3. Новий день

 

 


Будильник продзвенів о 5:30 ранку. Кеті так перелякалася дзвінком будильника – іржанням коней, що аж перекотилася й впала з ліжка. Вона поспіхом вдяглася та побігла на кухню. Сьогодні вона мала приготувати: для хлопців – пластівці з молоком, а для пана Тейкера – омлет з кавою. Ще вчора Трейс показав їй як користуватися кухонними приладами, але вона ледь справлялася. 

Потім Кеті побігла до стайні з цілим мішком вівса на плечах, успішно погодувала всіх коней і зробила їм ранкове вмивання. На бігу забігла в кімнату по портфель, влетіла на кухню і «спіймала» тости на льоту, оскільки надворі шкільний автобус уже сигналив. 

Коли вона влетіла в автобус, нечесана та розчервоніла, всі відразу почали сміятися з неї. Біля Даллена сиділа якась незнайома дівчина, місце біля Трейса теж було зайняте. Тож Кеті побрела в самий кінець, поправляючи зачіску. Автобус приїхав у школу швидко, всього п'ятнадцать хвилин, і вже на місці. «Після уроків треба буде оглянути місцевість навкруг ранчо, не сидіти ж мені постійно в хаті», подумала Кеті. 
Школа була грандіозною конструкцією та недавно відремонтованою. Натовп учнів та учениць поспішали до відповідних класів. 

- Кеті, знайомся, це мій найкращий друг, - представив Трейс симпатичного брюнета, на голову вище за них. - Це Марк. Марк, а це Кеті, вона живе й працює на нашому ранчо. 

- Дуже приємно познайомитися, - посміхнулася Кеті. 

- Мені теж, - відказав Марк з посмішкою у відповідь. - Я вчуся у дев’ятому класі, а ти? 

- А я у восьмому. 

- Ну що ж, ми ще побачимося. Бувай, Кеті! 

- До зустрічі! 

Ледь не заблукавши, Кеті вчасно підійшла до класу, водночас з учителькою. Першим уроком була математика. Пані Домстон мала оголошення для класу: 

- Всім сидіти тихо! В наш клас перейшла новенька учениця, Кеті Уїлсон. Їй 14 років і з самого свого народження жила в будинку для сиріт. Один добрий пан взяв її жити й працювати до себе коли дитячий будинок збанкрутувався. Гей, Томасе, негайно припини тріпати язиком! Ну як, Даллен, ти радий що у тебе нова «сестра»? 

- Ніяка вона мені не сестричка, - сердито пробурмотів Даллен. 

- Добре, раз ти в нас такий неохочий ділитися враженнями... Нехай Кароліна пересяде до Антона, гаразд? 

- Ні за що! 

- Мені шкода, Кеті, якщо Даллен тобі не радий, можеш сама вибрати парту за котрою хочеш сидіти. 

Знизавши плечима, Кеті сіла за останньою порожньою партою, де б їй ніхто не заважав, однак ці дивні погляди бентежили її. Поволі почався урок. Нарешті пролунав дзвінок, і Кеті зітхнула з полегшенням. 

На перерві вона помітила Кароліну, ту саму красиву блондинку з пишною копицею волосся та зі сріблястими очима, та що сиділа біля Даллена, в його обіймах. Трейс проінформував що вони зустрічаються, і серце у Кеті відразу ж стрепенулося від болю. Тим більше що в класі ніхто не хотів з нею дружити, всі дивилися на неї як на порожнє місце. 

Вдома Кеті наодинці долала домашні завдання, попри те, що як не старалася, абсолютно нічого не розуміла. Потім Трейс допомагав їй готувати обід, але якнайбільше їй сподобалося проводити час у стайні. Особливо, дівчина запримітила стару кобилу, на ім'я Зірка. Зірка була колишньою чемпіонкою і в стайні стояли багато вирізів з газет та призів присвячені Зірці. На ній ніхто не їздив верхи після того, як кобила зламала ногу, але Кеті полюбила знаходитися в її компанії. 

Вона спостерігала за процесом тренування коней. Як фантастичні тварини підкорялися тренеру і як граціозно рухалися! Кеті дуже закортіло навчитися покататися на них верхи, тільки тренери їй не дозволили. Зате Трейс потішив її, завіряючи що все ще попереду і що вона обов’язково навчиться. 

Тимчасом, Кеті влаштувала собі екскурсію по ранчо, щоб оглянути місцевість. З однієї сторони, простягалися величні гори та зелені ліса, а з другої – хвилювалися невгамовні хвилі моря. По якийсь причині, море захопило її більше. Можливо тому, що вона ніколи не бачила такого краєвиду в натуралістичному розмірі. Пісок берега здався їй гладеньким та шовковим килимком, хвилі розбивалися об берег як звуки морської мелодії… А захід сонця, просто не намилуватися! В захваті, Кеті сіла на пісок, любуючись таким краєвидом. 

В один момент, дівчина вловила якийсь шелест в кущах. Оскільки вона нічого не боялася, то безстрашною підійшла ближче, аж раптом звідти блискавично швидко як вихор вилетіло перелякане лоша. Кеті наздогнала його, і щоб заспокоїти, дала лошаті пару зерняток вівса які завалялися в кишені, адже треба ж підкормлювати коней-ласунів! Лоша жадібно змело крихти й завмерло, чекаючи добавки. Тоді Кеті поманила його до ранчо, і лоша з цікавістю довірилося добрій дівчині. 

З дому вибіг Трейс, похмурий як грозова хмара. 

- Де тебе носило? Ти ж мала ще вимити сідла та приготувати вечерю. Тато аж не тямиться з люті, ти канула як у воду. Ну ти й влипла! 

- Та знаю я, знаю, - почала виправдовуватися Кеті. - Ось, дивися, я знайшла цього зголоднілого бідолаху біля берега в кущах. 

Пан Тейкер, побачивши як Трейс тріпає язиком разом з Кеті, розізлився ще більше і коли вони зволили зайти в хату, закричав: 

- Ти взагалі в курсі, яка година? 

- Вибачте, пане Тейкере, але я тільки пішла прогулятися, задивилася на захід сонця, і от знайшла ось цього бідолаху. Ніде не було видно його батьків… Не могла ж я залишити його одного?! - випалила Кеті, знаходячись на грані сліз. 

Пан Тейкер, згадавши що не варто торкатися болючої теми про батьків, заспокоївся і пообіцяв знайти сім’ю лошати з умовою, щоб вона попереджала його перед своїми прогулянками. Завіряючи її в тому, що нема причин для хвилювання, пан Тейкер усадив Кеті за стіл. 
 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше