4. Лоша

Прибувши зі школи, Кеті дізналася жахливу новину. Батьки лоша та його табун були мертві. Їх винищили через те, що вони дикі мустанги, які “виїдали” пасовища, залишаючи свійську худобу без їжі. Саме тому на мустангів почалося полювання. З іншої сторони, лоша могло залишитися на ранчо!

- Пане Тейкере…

- Слухаю, Кеті.

- Будь ласка, якщо можна, я дуже хочу доглядати за лошам…

- Ну звичайно! Але ти не занедбуй своїх обов’язків, гаразд?

Кеті аж не тямилася від радощів! Вона назвала лоша Спірітом, натхненна з одного мультфільму. Трейс почав вчити її верховій їзді, і з дозволом пана Тейкера Кеті починала вчитися на лагідній, хоч старій кобилі Зірці.

- Ух! – зітхнула Кеті коли після стількох спроб врешті-решт змогла піднятися в сідло. – Як класно!

Спочатку Кеті вчилася управляти конем вуздечкою, в неї непогано виходило, і заохочена, через деякий час опанувала основні принципи їзди. Невдовзі дівчина навчилася галопу, а також почала тренуватися конкуру, через декілька місяців вона долала перешкоди верхи не гірше молодих кіннотників. Даллен хотів стати жокеєм, тому також старанно тренувався на Фавориті, молодому, розкішному та спритному коневі.

Тимчасом, Спіріт виростав і ставав дорослішим. В школі Кеті терпіла насмішки та образи, які очолювали Даллен та нестерпна Кароліна. Скоро Кеті придбала музичний плеєр і дуже раділа тим, що могла відвертати увагу від негативних думок. В більшості, Кеті старалася не звертати уваги на те, що Даллен відкрито зневажав її, хоча їй було від цього дуже боляче, списувала на те, що він просто незадоволений тим, що в їхньому домі живе чужинка, надіялася що він примириться. На щастя, Трейс любив проводити з нею час, особливо коли вона розказувала різні кумедні історії зі свого життя в сирітському будинку. Проте він ще не розумів, що Кеті закохалася в його брата.

Одного разу між Далленом та Кеті загорілася суперечка:

- Чому ти міцно не зав’язала ногавки[2] на кінцівках Фаворита, га? – закричав Даллен. – Щоб ти знала, це захисні бинти. Мій кінь міг серйозно травмуватися через твою недбалість, він не якийсь там неприручений коняка, а вищої елітної породи!

- А звідки, по-твоєму, я могла знати? Як мені вказав пан Тейкер, так я й зробила, - намагалася виправдовуватися Кеті.

- Та невже? Ти ж у нас відповідаєш за господарство, так чи не так?! Так підкажи чому ж мої бриджі для їзди досі не випрані? Посуд чому не вимитий, чи може ти чекаєш Попелюшку яка все за тебе зробить, а?

- Який ти нетерплячий, а тобі не приходило в голову що в мене не сто рук, звідки я візьму стільки вільного часу? І я тобі не прислуга, зарубай це собі на носі!

Кеті побігла як вихор до себе нагору, гримнувши дверима в приступі образи. Даллен сердито пробурмотів:

- Ну й зухвалість, теж мені, командирка знайшлася.

З цими словами він теж з шумом гримнув дверима своєї кімнати. Оторопілий Трейс розгубився, але набравшись сміливості, постукав у двері кімнати Кеті. Вона лежала на ліжку, слухаючи сумну мелодію і вся в сльозах. Тоді до Трейса дійшла причина бурхливих почуттів.

- Так… Невже тобі подобається Даллен?

- Ох так… - лише могла вимовити Кеті.

- Знаєш, мій брат такого віку як і ти, тому він має бунтівний характер, сам не свій. Типовий підліток, знаєш. Щодо закоханості, дуже тобі співчуваю. Що слухаєш?

- Інструментальний трек Ганса Ціммера – “Run Free”, - відповіла Кеті, трохи заспокоєна, і запропонувала: - Можеш послухати зі мною.

Трейсу не треба було більше нічого говорити, він насолоджувався мелодією та тишею.

* * * *

Минав останній місяць весни; Спіріту сповнився один рік життя, а Кеті стала п’ятнадцятилітнім тинейджером. Її оцінки не були захопливими, але й не такими поганими. З усіх предметів Кеті полюбила французьку мову. І не дивно, адже вчителька була така хороша та мила, зовсім протилежна іншим вчителям. Також їй подобалися уроки фізкультури. Цього семестру вони грали в баскетбол та здавали атлетичні нормативи. Часто Кеті призначали грати в команді Кароліни та Даллена. Парочка ігнорувала її й ніколи не кидали їй м’яча. Тому Кеті доводилося усердно бігати, щоб постаратися зловити м’яч самотужки. Правда, в бігу з нею ніхто не міг зрівнятися, навіть хлопці. Футбол не дуже подобався Кеті, бо на полі гри Кароліна та Даллен робили все можливе, щоб нашкодити їй. Упродовж однієї гри, коли Кеті стояла на атаці, її однокласник з силою копнув м’яч і попав прямо їй в лице так, що Кеті аж стало погано. З того часу, коли якийсь м’яч наближався чи летів в її напрямку, Кеті починала панічно його боятися. Тоді Кароліна та Даллен спеціально посилали м’яч їй, щоб сміятися з того, що вона не була в силах його спіймати.

Кароліна мала великі успіхи в математиці й лускала задачі як горіхи, а Кеті навпаки, мала труднощі. Тому дівчина Даллена всякими способами занижувала її гідність та хизувалася тим що вона розумніша від Кеті.

- Ой, що трапилося? Невже наша мила Кеті не змогла вирішити таку легку задачку? – глузувала вона.

- Хіба ти сама не бачиш по її контрольним, вона двієчниця і корчить жалюгідне личко аби її пожаліли, - додавав Даллен.

Кеті старалася з усіх сил не звертати уваги на ущипливі зауваження парочки, починаючи вже потроху привикати бути посміховиськом для всіх. Тому Кароліна виводилася з себе від злості коли бачила що її колючі слова не мають ефекту.

Тимчасом, Спіріт виростав щасливим жеребцем. Експерти хвалили його булану масть, з піщано-жовтим забарвленням тулуба і чорними гривою, хвостом та нижньою частиною ніг. Хоч Спіріт насправді залишався мустангом і диким, адже Кеті відпускала його щоденно на волю. І помічники пана Тейкера, як не намагалися, не могли спіймати чи приручити дикого коня. Спіріт вмів сам себе захищати й не хотів впокорятися. Кеті подобався його самовільний та неприборканий характер, і вона прекрасно усвідомлювала що Спіріт освоїв урок з жорстокими людьми які відібрали в нього табун та сім’ю. Проте, він довіряв тільки Кеті, і достатньо одного її свисту як Спіріт опинявся біля неї й послушно давався на все, що завгодно.