4

Я прокинулась у чудовому настрої – ось що означає добре виспатися. В ногах умостився кіт і задоволено муркотів. Шкода турбувати, але знову після нього шерсть залишиться на дивані. Ненавиджу чорну волосню, яка обов’язково причепиться до білосніжної оббивки. Тільки пилосмок здатен зібрати до волосинки. Потягуюсь і ногами скидаю ледацюгу, який щось ображено пискнув. Згадую злощасні світлини й кидаю ненависний погляд на паркет, де вони розкидані, наче сміття.

- Зефирчику, ти що фотками бавився? Навіть морду Анжелці пошкрябав. Розумничок ти мій, - беру перса на руки і притискаю до грудей. – Як я тебе люблю.

Кіт почав виставляти вперед лапи і пручатися.

- Не хочеш мамочку поцілувати? Тоді йди геть. Зараз пилосмок дістану, сам утечеш.

 Обережно ставлю Зефира на підлогу та відчуваю легкий свербіж у носі. Знову надихалася шерсті. Але раптом моє вухо ловить звуковий сигнал телефону. Я пригадую, що виставила декілька світлин в Фейсбуці з останньої прогулянки у лісі. Яка чудова природа пізньої осені. Ми з доньками назбирали купу великих жовто-червоних листків і позували в різних ракурсах. Цікаво, скільки лайків уже набралося? Де мій «Айфон»? А ось він. Як приємно брати до рук телефон. Остання модель і дизайн супер. А це що? Якесь повідомлення з незнайомого номера.

«Люба Лізонько».

Знизу поцілуйчик і троянда на весь екран.

Хто це бавиться? А може послання не мені, помилилися номером? Так ні ж, Лізонька написано. І відео почало завантажуватися. Пухнасті котики з милими мордочками качаються по килимку, виставляючи гладенькі животики. А ось до них цуценя приєдналося. Що за порода? Мабуть, лабрадор. Знову повідомлення:

«Найкрасивішій жінці у світі»

…І вже два поцілуйчика та дві троянди. Приємно звичайно, але від кого ці послання? Не від коханця ж. Його у мене немає. Ніколи полюбовників заводити. Сім’я, доньки, чоловік ще і свекруха на доданку. Сьогодні точно припхається, давно не було. Хоча, якщо б трапився хороший чоловік, то чому б і ні? Он Юрчик на відміну від мене час не гає, не дивлячись, що старший на п’ятнадцять років.

Знову дзенькнуло повідомлення:

«Бажаю приємного вечора» і  відео завантажилось.

Не витримую і пишу у відповідь:

« Хто це?»

«Ваш друг»

«?»

« Детектив Петренко»

 У мене навіть подих забило. Оце нахабство? Маніяк якийсь! Негайно заблокую довбня. Знову повідомлення надійшло. Капець!

«Передзвоніть мені».

 А чому б і ні. Хай почує все, що я про нього думаю. Щосили натискаю на значок слухавки в Вайбері і відчуваю легкий укол під нігтем. Іще за цього виродка манікюр зіпсую.

Він відповів одразу. Звичайно не встиг нічого сказати, тому що мене вже не зупинити. Я навіть такого не очікувала. Думала забула специфічний лексикон, який набула в студентські роки, а бач став у нагоді.

Я чула тільки себе і насолоджувалася. Його «вибачте мене Лізонька, та я винуватий перед вами» ще більше розпалювало. Намагалася ігнорувати жалюгідне бурмотіння, але «ви мені подобаєтеся» ввело в ступор.

- Що?!

- Ви мені подобаєтеся. І всі ці світлини – неправда, колаж, фотошоп. Я зробив, щоб очорнити вашого чоловіка. Скомпрометувати його.

- Так все це неправда?

- Брехня. Вибачте.

- Вибачте! Та я із-за вас… із-зі вас … ніготь ледве не зламала!

- Я не хотів.

- А що ви хотіли, зруйнувати нашу сім’ю?

- Я мріяв сподобатися вам.

- Чим? Оцими брудними фотками. Як ви могли! Знаєте, хто мій чоловік? Він вас у порох зітре, в землю зариє!

- Я не хотів.

- Та пішов ти, - що з цим пришелепуватим розмовляти? Я зупинила розмову.

Аж підскочила з дивану, так мене підкинуло. Але на душі було легко, наче камінь звалився. Виявлятися мій чоловік чистий, немає у нього ніякої коханки. Цей ідіот, детектив Петренко, все придумав. І де він взявся на мою голову? Із-за нього стільки нервових клітин згоріло. Терміново маю реабілітуватися, записатися до косметолога, масажиста. Це все завтра, а сьогодні доньки чекають на мене, потім Юрчик з роботи повернеться. Ще це за сміття під ногами валяється. Нахиляюся, щоб підняти фотки. Перс треться о моє плече і намагається торкнутися вологим носиком обличчя. 

- Зефирчику, любий, хочеш мамочку поцілувати. Ну добре, не буду вмикати пилосмок. Це його із коробки витягуй, потім знову запихай. А труба вистрибує і не хоче назад залазити. Одна морока, Зефирчику. Більше ніж від твоєї шерсті.

 Підхожу до дзеркала, милуюсь, тішуся своєю вродою, яка розквітає з кожним роком. Не може Юрчик мене на когось проміняти. Не народилася ще така, що затьмарить мою красу. Не народилася.

Вимикаю світло і спускаюся по сходам у вітальню.

- Мамусю, ти вже прокинулась, - кричить молодша донечка Аллуська.

- Іду, моя принцеска.

- Ти допоможеш слонику домалювати хобот. У мене виходить шланг якийсь.

- А уроки зробила?

- Угу.

- Зараз перевірю.

- Мама, тобі завжди уроки, уроки. Інші слова знаєш?

- Не починай.

- Добре, татко прийде і намалює.

- Гаразд, - присаджуюсь біля Аллочки. – Хобот зроду віку не малювала.

- Я також.  Якби принцесу намалювати чи королеву. У мене добре виходить.

- Не сумніваюся.

Дзвінок у двері сполохнув мою творчу фантазію, а донька зіскочила з дивана й побігла в коридор.

- Татко прийшов, татко прийшов!

Спочатку я почула шелест пакетів, потім чавкання поцілунків і до вітальні впливла Світлана Іванівна, люба свекруха.

- Моя киця, моє курчатко, - сюсюкалася Світлана Іванівна, обіймаючи одною рукою Аллусю, що висіла на її пишному стегні. – Все, злазь, важко.

- Алло, не чіпляйся до бабусі, - кажу строгим голосом.

- А мене татко на спині катає. Він каже, що віслючок і робить ось так «І-а, і-а…».

-  Він правильно сказав про себе, онучко.  Але це наш із тобою секрет. Хоча всі давно його знають.