16

- Який чудовий день! – Оксана стояла біля вікна та дивилася на подвір’я з височини другого поверха. Сонце посміхалося в обличчя, з даху повільно зривалися краплі, земля вже посіріла, й снігу, наче не було. Біля лавочки сусіднього будинки копирсався хлопчик років за чотири. Він намагався зліпити кульку з сирої землі, але та кашею просочувалася крізь пальці. - Запізно вийшов ти, хлопче. Сніга вже немає.

Від вікна потягло холодом, і Оксана закуталась в халат. Як раніше не помічала щілини в дерев’яній рамі? Ось, навіть мухи туди позабивалися. Сьогодні ж увечері необхідно утеплити вікно.

Нога торкнулася гарячої батареї, і Оксана, відчув, що тепло розливається по тілу, заплющила очі. Годі стояти, час на роботу. Анжеліці Вадимівні обіцяла повернутися після обідньої перерви. Соромно , тільки вийшла працювати, а вже сімейні обставини.

 Підійшовши до ліжка, вона обережно сіла ні зім’яте простирадло, що зберегло тепло коханого. Владик нещодавно пішов, а вона вже сумує. Оксана взяла подушку та притулила до щоки. Рідний жаданий запах, від якого паморочиться голова. Так би й сиділа до вечора, занурюючись у спогади. Все, досить киснути, час діяти.

Перекусив нашвидкуруч і причепурившись, Оксана заспішила на роботу.

Підійшовши до будівлі, в якій знаходився офіс, довго милувалася пафосом і величчю бізнес-центра. І не віриться, що вона тут працює. До цього часу здавалося, що навіть зайти сюди дозволено тільки вибраним.

У відображені на скляних дверях Оксана побачила милу панянку з пишним волоссям, приємним обличчям і стрункою фігурою.  Розуміння того, що вона гарна, додало сил і настрою. Посміхнувшись охоронцю на вході, пройшла в хол, затрималася біля теплого повітря, що йшло з підлоги, і попрямувала до ліфту. Підбори впевнено стукотіли по мармуровому кахлю, насичене парфумами повітря м’яко обіймало й налаштовувало на мажорний лад. Вишуканий інтер’єр, сучасні меблі, пальми та інші екзотичні дерева – все спонукало до дії, надихало на впевнене подолання проблем. Хоча, які в неї проблеми? Навпаки, щаслива, як ніколи. Оксана ступила в стальний блиск кабіни ліфту, натиснула на кнопку і знову посміхнулася відображенню у великому дзеркалі. Про таке щастя й не мріяла. Вона кохає і кохана, і від цього співає душа й стискається серце.

Ліфт безшумно, наче хмарка, доставив на височінь дванадцятого поверху, де знаходився офіс. І коридор здавався не таким довгим та темним, і двері в кабінет відкрилися легко, і навіть, Анжеліка Вадимівна, що застигла біля комп’ютера, мала милий і товариський вигляд.

- Вітаю, - Оксана посміхнулася начальниці, наче давній подружці.

- А це, ти? Із податкової звіт повернули. Ніяк не можу помилку знайти.

- Вам допомогти?

- Ти свою роботу роби, помічниця. Подивись, скільки справ накопичилось.

- Угу, - Оксана ввімкнула комп’ютер і увійшла на електронну пошту. Дійсно, біля десятка повідомлень. Відкрила перший й занурилася в документ. Час пролітає швидко, особливо, коли робота приносить задоволення. Навіть присутність Анжеліки Вадимівні не помічаєш. Та не могла сидіти тихо: то позіхала, то чухала олівцем голову, то крехтіла, інколи підходила до вікна й голосно зітхала.

 Мабуть бухгалтерці набридло сидіти в тиші і вона голосно промовила:

- От людям щастить?

- Що? - Оксана відірвалася від монітору.

-  Кажу, таланить деяким.

- Так, буває.

- Новорічна подорож до Парижу. Це моя мрія.

- Чому не їдете?

- За які гроші? У мене донька та хвора мати. Як би мала багатого нареченого, як у цієї Ксюхи.

- Якої Ксюхи? - Оксана намагалася зосередитися на документі, але Анжеліка Вадимівна докучала пустою балаканиною. Прийдеться приділити начальниці декілька хвилин. – Ваша знайома?

- Та, ні, блогерка одна. Чарівна панночка, що заарканила крутого легеня і тепер тішиться з ним. Увесь Інтернет завалиний їхніми фотками.

- Облиште, зараз в Інтернеті чого тільки немає. Здалася вам ця панночка.

- Так-то воно так, - зітхнула бухгалтерка. – Мені тільки Владика шкода. Знаю я цих акул шоу-бізнеса, проковтне його з бельбахами.

- Кого проковтне?

- Владика.

- Не проковтне, якщо ваш Владик крутий легень, як ви кажете.

- Мужики, вони ж слабкі, наче діти. Голову їм задурманити вправній жінці, що квіточку понюхати.

- Чого ви переймаєтеся, наче Владик ваш син? – Оксані кинула скоса погляд на монітор. Скільки б вона ще зробила, оце край потрібно зараз теревенити?

- Він мені, немов син. Я ж його змалку знаю. З того часу, як він з батьком на стару фірму приходив. І схожий він на Юрія Олександровича, як дві краплі води.

- Хто схожий?

- Владислав. Слухай, не став тупі запитання, - Анжеліка Вадимівна навіть почервоніла від злості. – Наче ти нашого Владика не знаєш. Зажигала з ним у ресторані на ювілеї. Я бачила, як ви разом до машини йшли.

- Владислав? – Оксана вже не чула базікання жінки. В одну мить світ перевернувся, і з нею самою стало коїться щось дивне. Сіра гулка темрява накрила, наче вуаллю - Оксана позбавилася зору та слуху, навіть можливості рухатися. - Владислав…

- Тебе що переклинило, дівчинко? Так, наш Владик. Потрапив, бідолаха, у пастку. Мабуть уже й заручилися, голубки. Ось подивись на це фото, присмоктались один до одного. Дивитися соромно, - Анжеліка Вадимівна повернула до неї монітор. Оксана намагалася сфокусувати погляд, але прокляті пістряві цятки, дражнячись, стрибали перед очима, наче циганські танцівниці.

- Вибачте, мені треба вийти, - Оксана намагаючись підвестися, схопилася руками за куточки стола, який не витримав і нахилився. Монітор на тонкій ніжці звалився на клавіатуру. Щось затріщало в дротах.

- Агов, дівко, схаменися, - бухгалтерка підбігла до столу, простягаючи руки до монітору. Різкий запах поту накрив задушливою хвилею. Оксана відчула, що зараз її знудить на цей клятий комп’ютер.

- Я зараз, - вона, хитаючись, пішла до виходу,  – вибачте.