16. Андрій

Він ще досі не відійшов від тих подій з корпоративу... Так, Люся здивувала його особливо, але все це побачила Віола... Що ж я знову накоїв? От придурок! Мені потрібна Віолета, з неї значно більше користі ніж з простої секретарки! Але, ця бісова секретарка, вміло використовувала свій ротик... Віола точно не доводила його до такого екстазу... Стоп! Стоп! Стоп! Про що я взагалі думаю? Треба щось придумати з Віолою, ми не можемо просто так все це залишити... Вона ж - головний акціонер "FOX" і посваритися з нею, означає завести собі сильного ворога, а це мені аж ніяк не потрібно! Треба швидше придумати, як помиритися з нею...

Сьогодні в конференц-залі знову відео-конференція з амереканськими партнерами, вони хотіли обговорити деталі контракту і назначити дату наступного візиту, вже у Київ. Віола точно буде там, треба якось з нею поговорити після, а то останніми днями, вона уникає будь-яких зустрічей зі мною. Ще б пак, я й сам не хотів би говорити з собою, після всього, що накоїв! От, дурень, це треба ж було так напитися?!

Хоча, можливо, те що він був п'яним, боло лише звичайним виправданням його ганебної поведінки. Ну що ж, Андрію, вітаю, ти - ідіот! 

В його кабінет увійшла Люся:

- Андрій Ігнатович, чи можу я зайти? - Люся зачинила двері і широко усміхнулася.

- Людмило Тарасівно, у вас щось важливе?

- Андрію, припини! До чого всі ці формальності? Так офіційно, мене навіть Віолета не називає! А те, що було між нами... - вона плавною ходою кішечки підійшла до його робочого столу і нахилилася до Андрія спершись долонями об його край. 

- Люся, зараз же припини! - він зніяковів від краєвиду, який йому відкрився. Мушу відзначити, у неї був шикарний бюст.

- Андрію, я тебе прошу не починай! Ти ж розумієш, що ми з тобою не чужі люди! Не хочеш поговорити про більш важливі речі? - вона обійшла стіл по колу і поклала свої руки Андрію на плечі.

- Люся, припини! - трохи вищим тоном промовив Андрій 

- Хочеш сказати, що тобі це не подобається? Я знаю, що подобається! І все решта теж... - нахилившись над його вухом прошепотіла вона. По його тілу пробігли мурахи, ця жінка знала чого хоче і як отримати це.

- Люся, ми ж на роботі! Що ти робиш? - він тремтів від її дотиків рук, які опускалися в низ по його грудній клітці.

- Ніхто не дізнається про це! Хочеш продовження? - її голос зводив його з розуму.

- Люся... - його голос охрип.

- Андрію, я чекаю тебе сьогодні в себе вдома, ось адреса. - вона простягнула йому папірець, на якому заздалегідь записала свою адресу.

- Я не можу! - трохи розчарованим тоном промовив він.

- Можеш, тобі буде цікаво... У мене об 21:00 год, домовилися? - вона промовила це і виляючи стегнами, направилася до виходу із кабінету.

- Чекай... Чому я маю прийняти твоє запрошення?

- Тому що, ти мене хочеш... І не заперечуй цього! А ще, я маю план, як позбутися Віоли, без втрат для тебе! - вона підморгнула йому.

- Але... - та він не встиг сказати те, що хотів, бо його перебила Люся. І чесно кажучи, він навіть забув те, що хотів сказати.

- Сьогодні в 21:00, в мене! Прийдеш і все дізнаєшся. - після цих слів, вона зникла за дверима його кабінету.

О, чорт, ти - попався, любчику, на вміло розставлені сіті "професійної рибачки"!

***

Після обіду Андрій вирішив поговорити з Віолетою. Але, вона навіть не хотіла його слухати:

- Я ж сказала, між нами усе закінчено! - вона кинула теку з ескізами на свій робочий стіл, вона сильно стукнулася до столу і Андрій аж підскочив.

- Віоло, я переплутав її з тобою, бо був п'яний. Вибач мене, будь ласка! Так, я - ідіот і мені немає виправдання! Я готовий вибачатися тисячу раз, будь ласка, пробач!

- Переплутав її зі мною? Ти ж знаєш, що я не одягаю такі вульгарні сукні на важливі події пов'язані з нашою компанією! І взагалі, я не ношу таке... - вона фиркнула, бо не могла підібрати потрібні слова.

- Було темно! - далі переконував її Андрій.

- І ти не побачив при світлі вуличних ліхтарів, блондинку? Я, між іншим, брюнетка! Крім того, у нас різний ріст і комплектація!

- Я був п'яний, як чіп! - продовжував він.

- П'яний? О, так і ти подумав, що я могла б опуститися до такого рівня в публічному місці? Думаєш, це доречно, я - співвласник компанії, і в першу чергу - мама, якщо ти забув! Мій статус і виховання не дозволяє так себе поводити! - вона була страшенно розлючена.

- Віоло, припини! Я ж тебе кохаю! - він спробував підійти до неї і обійняти її, але вона зробила крок у бік.

- Стій! Не торкайся до мене, я тобі довіряла...! А ти... Як ти міг? - вона виставила праву руку вперед, таким чином вказуючи на дистанцію між ними.

- Пробач, я помилився! Так, я сильно накосячив, але я не хочу тебе втратити! Пробач! - він продовжував просити її пробачити його.

- Ні, я ненавиджу зрадників! Ти хороший бізнес-партнер і я в майбутньому могла б стати твоєю дружиною, але... - вона різко замовкла.

- Чорт забирай, Віоло, що ти верзеш? Ти теж не свята... Я був готовий прийняти твого сина, хоч навіть не знаю, хто його справжній батько! А ти не можеш пробачити мені таку дрібницю? - він не витримав і бовкнув зайве.

- Дрібницю? Забирайся з мого кабінету! Я не хочу тебе більше бачити! - вона ще більше розлютилася, коли їй натякнули, що вона мати-одиначка і дитина в неї невідомо від кого.

- Віоло, пробач... Я не хотів! - він зрозумів, що дійсно ляпнув зайве і тепер їхні стосунки ще більше ускладняться..

- Геть з мого кабінету! - вона вказала йому на двері.

- Віоло...

- Забирайся! - вона схопила теку зі столу і розлючено кинула її в бік Андрія. Тека преземлилася прямо за його спиною. Цікаво, вона навмисно промазала чи це було випадково?

- Ти збожеволіла? - він був шокований, як різко спокійна і врівноважена Віола вмить перетворилася на злу і сердиту мегеру. Він ніколи не міг би навіть подумати, що вона може бути такою...

- Я сказала, геть! Залиш мене в спокої! - вона тяжко опустилася на своє крісло.