10

— Ось ця квартирка, — рієлторка на ім’я Наталя впускає мене всередину квартири.

Одразу в очі впадає те, що передпокій великий і світлий. Дві кімнати, які виходять на різні сторони будинку. Дві засклені лоджії, як і сказала рієлторка. Світлі шпалери, меблі світлих відтінків, на підлозі — новенький ламінат, тільки в передпокої — плитка.

— Тепла підлога, — усміхаючись, пояснює Наталя. — Опалення й гаряча вода подаються автономно, можна регулювати коли і як вам завгодно.

Я оглядаюся, не вірячи, що ось таке диво — і майже задарма!

— А господар буде під час укладання угоди? — запитую, розглядаючи сантехніку, що виблискує чистотою.

Таке відчуття, що тут буквально днями ремонт закінчили. Аж надто все чисто. Навіть світлий килим в одній із кімнат має такий вигляд, ніби по ньому ще ніхто не ходив.

— Ні. Господаря не буде. Але не турбуйтеся, усі документи в мене на руках.

— А як же без господаря? — здивовано дивлюся на неї. — Я хочу з ним познайомитися, раптом виникнуть проблеми. З краном, наприклад, чи ще з чимось.

Наталя злегка блідне.

Так ось воно що. Схема кидалова. Показують шикарну квартиру задешево, кажуть, що господаря немає, беруть гроші, а потім зникають із поля зору. І все, шукай вітра в полі. І в поліцію не підеш. Адже там запитають: гроші сам віддав? Сам! Отже, сам дурень.

— Ми працюємо за договором суборенди, — вона натягнуто усміхається. — Господаря немає в місті, але якщо наполягаєте, я йому зателефоную. Скажу, що ви хочете побачитися.

Я нервово смикаю ремінець сумочки. Щось із цією квартирою не так. Чую попою!

— А якщо він передумає здавати жінці з дитиною?

— Не хвилюйтеся. Ми можемо підписати документи просто зараз, і я віддам вам ключі. Заселитеся, коли забажаєте.

— І скільки я вам винна? — запитую обережно.

— Оплата за перший і останній місяць плюс комісія агентства п’ятдесят відсотків. Договір підписуємо на рік?

Я киваю. Хоч мене все це трохи напружує. Квартира гарна, ціна — нижча за середню, навіть із комісією.

А з іншого боку, вибору-то в мене немає. Ще тиждень шукати квартиру я не можу. Часу катастрофічно бракує. Мати з Лелькою повернуться з Одеси — і куди я доньку подіну? Знову в село? Школа ж на носі!

І все ж…

— Я можу подумати?

Наталя відривається від паперів і дивиться на мене зі здивуванням:

— Що саме вас бентежить?

— Гарна квартира — й так дешево, — вирішую зізнатися.

Вона усміхається:

— Тетяно, нашій фірмі вже двадцять років. Ми лідери на цьому ринку, працюємо тільки з перевіреними клієнтами. Тому не хвилюйтеся. Усе під нашим надійним контролем.

Я киваю. Лізу в телефон, запитуючи, як називається фірма. Наталя терпляче і ввічливо відповідає. А потім чекає, поки я введу назву в пошуковику. Справді, є така фірма. Гортаю їхній сайт. Знаходжу там фотографію Наталії. Потім дивлюся відгуки на компанію. Теж усе гаразд. Усі задоволені. Звісно, нерозумно так час витрачати. На квартиру могли прийти інші охочі.

Гаразд. Потрібно уважніше її оглянути. Чую, тут десь сховалися підводні камені.

— Я бачила схожі квартири на сайті оренди, але вони коштували дорожче.

— У нас дуже багато квартир, — усміхається рієлторка, — різної цінової категорії. Ми можемо дозволити собі зробити знижку або знизити ціну, щоб обійти конкурентів. Є й дорожчі, ніж ця, але я вирішила, що тут вам має сподобатися. Тим паче ви з дитиною.

Вона веде мене в ту кімнату, що більша, і показує на панораму за вікном:

— Дивіться, школа прямо біля будинку, а садок з іншого боку.

Дійсно, між фасадом будинку і школою тільки пішохідна доріжка і стадіон.

Сама квартира така гарна, що мені не хочеться йти. У великій кімнаті стоїть двоспальне ліжко, а навпроти нього на стіні — новенька плазма недешевої моделі. Величезна шафа-купе для одягу ближче до вікна. Комп’ютерний стіл і крісло. Усе обладнано так, щоб зручно було працювати за ноутбуком.

Друга кімната менша, але теж у світлих тонах. Судячи з меблів, її обставляли як дитячу або для підлітка: у ніші — комп’ютерний стіл, від нього вгору йде драбинка, де під кожною сходинкою ховається висувна шухляда, а над столом — односпальне ліжко з високим бортиком.

Я навіть не полінувалася, залізла туди.

Уздовж протилежної стіни йде відкритий стелаж, а ліворуч і праворуч — шафи. Лельці точно стелаж сподобається, буде куди розсадити всіх зайців і ведмедиків.

— Ну як? — нетерпляче запитує Наталя.

Вона поглядає то на мене, то на годинник.

Ох, мені ж ще на роботу треба встигнути! Незабаром закінчиться обідня перерва!

— Тут дуже гарно. Вперше здаєте?

— Ні, квартира давно здається, але цього разу був зроблений ремонт і, як бачите, меблі теж усі нові, — пояснює Наталя.

— Тоді чому так дешево? Вам же потрібно окупити витрати?

Наталя продовжує дивитися мені в очі й усміхатися.

— Це не ми виставляємо ціну, а господар. Він і витрачався на ремонт.

Я хмурюся. Сама не розумію, що саме мене бентежить. Адже шикарна квартира. Район класний. Будинок нехай і не новий, але пристойний. Не старий фонд. Мабуть, у нульових ще будувався. Нічого страшного. Усе підходить. Але чому ж хвилювання не відпускає мене?

— Скажіть чесно, — видихаю я.

Рука Наталії сіпнулася, але усмішка з обличчя не сходить.

— Тут сусіди алкаші? Або труби рве й сусіди заливають, або звідси сусідів заливає? Чи мешканці минулі з’їхали, тому що взимку вона погано опалюється? Тому колишні мешканці виїхали?

Усмішка Наталії стає ширшою.

— Що ви. Жодних проблем немає. Колишні мешканці переїхали в інше місто, наскільки мені відомо, — пояснює вона. — Не турбуйтеся. Просто влітку з міста багато хто виїжджає, і ціни на оренду знижуються. Зараз ось наші клієнти знову підняли ціни, але господар цієї квартири не став цього робити. Можливо, підніме після нового року.