Розділ 1. 31 грудня

- Це має бути найкращий Новий Рік, - повторюю я ледь не пошепки (мов боюсь наврочити), витираючи запітніле дзеркало у ванній. Відкриваю двері аби на підлогу не впасти. Ох, я влаштувала практично баню на сьомому поверсі квартири-чешки. Давненько я ванну з піною і морською сіллю не приймала. Так, про шкіру тіла я подбала, настав час для шкіри обличчя - наношу чорну маску тонким шаром.

З вітальні доносяться діалоги з улюбленого новорічного кінофільму «Сам удома», з кухні духовка повідомляє, що курка в кисло-солодких спеціях готова.

- До Нового року залишилось три години! - каже диктор з телевізора і починається реклама.

Три години до мого найкращого Нового року. Так, я сама вирішила, що цей Новий рік буде найкращим.

Принаймні я для цього зробила все: подарунки для двох подруг, Лесі й Солі, з якими я і буду зустрічати Новий рік чекають їх під сяючою ялинкою у вітальні; племінникам і хрещеникам подарунки надіслала; батьки сьогодні зранку свої презенти отримали. Витримка і моя мама – дві паралелі, які, як відомо, ніколи не перетинаються. Тож вона не стала чекати ночі і одразу ж розгорнула велику коробку, а за якихось пів години вже насолоджувалась смачною кавою.

На зарплатню викладача на кафедрі філології особливо не розгуляєшся, тому я почала відкладати на подарунки ледь не з минулого Нового року. Також останні два місяці я практично позбавила себе сну через підробіток копірайтером. Що ж поробиш: успішною письменницею я так і не стала (видавництва надсилають відповідь, суть яких одна:«Мова написання легка, але продаватись любовний роман українського виробництва не буде, але ви можете спробувати видати книгу за власний кошт»). Блогер з мене так собі: ця професія потребує постійної присутності в Інтернеті, а я ж більшість часу проводжу за кафедрою, розказуючи студентам про сучасну літературу. Сюр, еге ж?

А ще я думала, що цей Новий рік я зустріну якщо не заміжньою, то принаймні зарученою. Проте у травні тоді ще коханий чоловік, замість стати на одне коліно, просто зібрав речі і легкою ходою пішов з мого життя після семи років стосунків. Ну його можна зрозуміти: в двадцять п’ять моє тіло мало трохи інший вигляд аніж в тридцять два (чоловіки ж люблять очима), голова практично не боліла та й взагалі проблем було менше. Щоправда, мама ще не втрачає надії, що ми з Костею будемо разом, але час від часу я від неї чую: «Я швидше дочекаюсь твоєї менопаузи, аніж онуків». Знала б мама, що відбувається в наших стосунках останні два роки. Але остаточно він впав в моїх очах, коли за декілька тижнів після смерті бабусі, з’явився на порозі батьківського дому і молив пробачення. Я навіть не здогадувалась як низько він може впасти заради київської прописки. Проте я Костю не пробачила і нога його не переступила поріг бабусиної двокімнатної квартири на Русанівці, яку я отримала у спадок. Хай котиться під три чорти! Отож, в Новий рік я входжу одинокою, з добрими думками і легшою на вісім кілограмів.

Я отямлююсь від рингтону мобільного і вихром вриваюсь в кімнату. Христина, моя молодша на рік сестра.

- З Новим роком, Дашуню! - радісно кричить вона. - Вітаю зараз, бо пізніше буде перевантажена мережа. Ти ж знаєш, як завжди.

- З Новим роком, Христинко! - відповідаю я не менш радісно. - З новим щастям!

- Щастя мені і старого вистачає, - відповідає вона. - А ось тобі я бажаю нового щастя в новому році і в новому житті.

- Дякую, сестричко! Як Карпати? Дітям подобається?

Христина з Кирилом, її чоловіком, і шестирічними двійнятами Яною і Назаром, на п’ять днів поїхали в Карпати. Христина й мені пропонувала, але я не хотіла заважати щасливій сім’ї. Нас попереду ще чекає сімейне Різдво у Львові, де ми вже забронювали будинок.

- Діти в захваті від сніжних гір. Сьогодні з Кирилом намагались їх поставити на лижі, але мало не луснули від сміху.

Я дивлюсь на миготіння вогників на ялинці і сподіваюсь, що і я колись буду ставити свою дитину на лижі, хоч сама і не катаюсь.

- Передавай вітання моїм маленьким янголам.

- Ну, не такі вже вони і янголи, але точно сенс мого життя.

Ой-йой, неприємне відчуття на обличчі. Напевно час змивати маску, бо я ледь можу говорити.

- Христино, мушу бігти. З Новим роком, сестричко!

- З новим щастям! - чую на останок.

Я мчусь у ванну і швиденько змиваю чорну красу з обличчя і щедро наношу крем.

- Обіцяю турбуватись про тебе, - кажу своєму відображенню у дзеркалі.

Я йду на кухню, заварюю чорний чай з чебрецем аби трохи збадьоритись. Сусіди зверху схоже збадьорюються інакше - гучна музика, голосний сміх і вже відкорковується не перша пляшка шампанського. Так, звукоізоляція тут бажає кращого, але й сусід зверху (підозрюю, що це той стильний молодий чорнявий хлопець з кейсом, якого я бачу ледь не щодня) не голосний, зрідка чую його кроки.

З чаєм повертаюсь у вітальню, сідаю перед телевізором і нарешті видихаю.

Сьогодні день був скажений. В супермаркеті люди мало не сказились і таке враження, що купували все що на очі попадалось. Я простояла на касі тридцять хвилин, а зайшла всього-на-всього за зеленим горошком, який забула купити вчора. Те ж саме коїлось і в магазині електроніки. Але я сама винна - треба було забрати каво машинку ще три дні тому, а не в останній день. І з машиною щось сталось - вже декілька днів стукало під капотом. Добре, що тато розуміється на механіці і мені не довелось тридцять першого грудня шукати автомайстерню. Єдине, що вдалось зробити вчасно (аж за декілька тижнів) - купити нову сукню і туфлі. Вирішила, що червоне мені до лиця (і на новій фігурі сидить непогано). Та й висока шпилька зовсім не паплюжить мій зріст. А ще встигла записатись в салон і тепер маю стильне подовжене каре замість довгого волосся.