Глава 2

Після того інциденту, біля універу, мій настрій був зіпсований, ну як можна бути такою людиною, збив з ніг, налетів на мене з образами та ще й пішов і не допоміг піднятися. Можна в блокноті  поставити плюс, біля фрази, "знайти пригоди в універі в перший день", та я везуча. Я посміхнулася, від тих думок що прийшли в мою голову.

З цими думками я дібралась до своєї кімнати, Олександра була вже на місці.

- Ну, розповідай про свій перший день,-сусідка лежала на ліжку, і після цих слів посміхнулась.

Я поглянула на неї, на ній була легка майка чорного кольору, і якийсь текст на ній, його я читати не стала, і короткі джинсові шорти. Ну добре, не короткі, дуже короткі.

Посміхнулася у відповідь, в мене тут ніяких друзів ще немає, тому потрібно швидко це виправляти, я вже зрозуміла, що без підтримки сторонньої людини мені тут не вижити. І я почала розповідати їй все що зі мною трапилось, від запізнення, до того як зайшла в кімнату.

- Хах, подруго, ну вітаю тебе. Ця як ти кажеш "білявка" дочка впливового бізнесмена, і звати її Анастасія, а той хлопець, як я розумію, це її бойфренд, вона за ним довго бігала, і ось добилася свого, тільки не знаю наскільки в них все серйозно.

- А він також синочок якогось біснесмена?-поцікавилась я.

- Так, та ще й не якого небудь,- від цих слів вона почала сміятися,-а ти що, на нього запала?

- Ні, ти що, я на нього зла, ще й дуже,-почала я виправдовуватися,-він мене був збив з ніг, як він мені може подобатися?

- Ну,-протягла дівчина,-не знаю, просто всяке може бути, ось і запитала. До речі, сьогодні планується вечірка, на честь початку навчального року, не хочеш піти?-ця пропозиція була для мене дивною, не думала що вона так швидко почне мене запрошувати на різні вечірки, я думала це тільки роблять друзі, хоча, звідки мені це знати.

- Дякую, але є домашня, не думаю що це доречна ідея,-відповіла я.

- Та ну, ти що? Як це не підеш? Домашня може й зачекати, а ось вечірка, ні,-почала мене вмовляти Олександра.

- Я довго тут мріяла навчатися, і не хочу так швидко втратити таку можливість,-і ці слова були правдою.

- І чому моя сусідка виявилась такою занудою,-почала з мене насміхатися,-ну лише одна вечірка і все, а домашньою я тобі допоможу, домовились?,-і як ось їй відмовити.

- Добре, але лише одна,-нарешті погодилась я. Дівчина підскочила до мене і почала обіймати.

- Ти не пошкодуєш що погодилась. А зараз давай збиратися, бо часу залишилось дуже мало.

Ми збирались години дві, а можливо й три, і ось нарешті були готові. Я одягнула темно синю сукню з об'ємною спідницею, вона була трішки вище колін, а на ніжки - чорні босоножки з невеликим каблуком, волосся вирішила не збирати, і залишила розпущеним.

Олександра однягнула чорну сукню, з відкритим трішки животом і потім грудьми, трішки вище колін і воно облягало на ній, на низ темні туфлі на високому каблуку, і теж розпущене волосся. На відміну від мене, вона нанесла темний макіяж, і його в неї більше. 

Ми визвали таксі, через декілька хвилин воно було вже біля гуртожитку. Ми йшли дуже тихенько, щоб нас не помітили, і нам це вдалось. За хвилин тридцять ми були вже на місці. 

Будинок був за високим парканом, подруга натискала кнопку дзвінка, сказала декілька слів, і нас пустили в середину.

- До речі, я тобі забулась сказати відразу, це будинок твого сьогоднішнього нового знайомого,-сказала дівчина повернувчи до мене голову.

- Віталія?-запиталась я.

- Та ні, Артура,-а це вже цікаво, хто це?

- Це хто?-запитала я не розуміючи хто це.

- Це той, хто тебе сьогодні збив з ніг, і за сумісництвом, хлопець Анастасії,-о ні, тільки не він.

- Могла й зовсім не говорити вже,-розізлилась я,-та якби я відразу знала, нізащо б сюди не пішла.

-Тому я й говорю саме зараз,-посміхнулася подруга і потягнула мене до будинку.

Будинок виявився на два поверхи, і виглядав великим вже зовні, а коли ми зайшли в середину, так зовсім великий. Людей було дуже багато, хтось просто розмовляв, а хтось вживав алкогольні напої. Ми перейшли напевно через весь будинок і вийшли знову на вулицю там людей було ще більше, і як у всіх фільмах, великий басейн, не хотілося б мені сьогодні в ньому опинитися.

- Я залишу тебе на декілька хвилин, добре?-вирвав мене з думок голос Олександри.

- Так, звичайно,-погодилась я.

Не пройшло й п'яти хвилин, як ззаду хтось підійшов, і настільки близько, що почав дихати в потилицю, а потім руки опинилися на моїй талії, я швидко обернулася.

- Що ти собі дозволяєш?-перелякано промовила я.

- Це мій будинок, що хочу, те й роблю,-відповів хлопець, той самий, який зі мною так по хамськи вчинив.

- А як же твоя дівчина?-дані знання від сусідки знадобились.

- А, та, не хвилюйся, сьогодні потрібна мені ти,-з цими словами він схопив мене за руку, і підтягнув ближче до себе.

- Відпусти негайно,-почала панікувати я.

- Не хвилюйся, я буду ніжний з тобою, ти ж така маленька, з тобою по іншому не можна,-і почав цілувати мене в шию. Не знаю чи це від переляку, чи від чого, але з першими його дотиками я забулась про все. Він був і справді дуже ніжний, і від цих поцілунків мені захотілось більшого. 

- Зупинись,-промовила я ледь чутно.

- Тобі це подобається, я ж бачу, тому я не збираюсь зупинятися.

Коли його руки сковзнули трішки нижче талії, мене ніби током вдарило, і я зрозуміла що відбувається. Я не знайшла кращого виходу з ситуації, як кинути його в басейн, але я впала разом з ним.

- Дура, ти що робиш?-запитав він злісно.

- А не потрібно було до мене чіплятися,-відповіла я, коли вже майже вийшла з басейну.

Я швидко побігла на вихід, і потім лише почула:

- Ти ще про це пошкодуєш,-кричав він у навздогін.

Але я навіть не обернулася. Вискочила швидко на вулицю і спіймала таксі. Цілу дорогу я лише спостерігала за нічним містом, і не помітила як прибула на місце. Потім піднялась до себе, і впала на ліжко без сил поворушитись, напевно так і заснула.