Мій нестерпний ельф

Хто ти?

Я не могла залишатися тут! Не могла!

Сіла просто на підлогу і спробувала пригадати у найменших деталях, як виглядала та кімната, що я бачила очами Бальмона.

Якщо вийде, то зможу відкрити портал.

Я глибоко вдихнула і знову повернулася у той спогад. Кімната ніби оживала у моїй уяві.

Відкрила портал і … перенеслась на перший поверх.

Тупнула ногою. Не може бути, щоб Льє заблокував переходи! В нього б пішло на це багато часу, принаймні більше, ніж він тут пробув.

Я намагалася знову і знову, проте, нічого не виходило.

Минуло якихось десять хвилин, та вони видалися мені вічністю.

Раптово, пригадала, як Кочерга говорив, що іноді, перенестись допомагають предмети, що належать людям, якщо ти звичайно знаєш, де вони.

Я побігла наверх, до спальні ельфа і схопила з тумби помазок.

Всілася на ліжко й закрила очі. Уява зробила все за мене, руками стискала тверду дерев’яну ручку, пальці перебирали тонкі щетинки.

Це допомогло мені заспокоїтись.

Махнула рукою і портал відкрився. Не гаючи часу, ввійшла в нього.

В мене вийшло!

Я стояла посеред тої самої кімнати.

Втім, радість була недовгою.

Знизу почувся шум й звуки вибухів.

Відкрила двері й побігла вниз по сходах. Дім був невеликий і погано освітлений. Скрізь валялися книжки, сфери, артефакти.

Звуки запеклої боротьби ставали все ближчі.

Добігши до останньої сходинки, я побачила Льє, який тримав за горло темноволосого мага.

Той сіпався і намагався щось сказати, та в нього не виходило.

Тепер я зрозуміла, чому чула звуки вибухів. Хвилі білого вогню розходилися навколо Бальмона. Я ніколи такого не бачила. Кімната здригалася й по стінах повзли тріщини.

– Я запитую останній раз, хто замовник? – спитав ельф металевим голосом, від якого біль пронісся вздовж мого тіла й стиснув скроні.

Несподівано, позаду Бальмона з'явилася висока блондинка із довгим гострим кинджалом в руках.

Я хотіла закричати й попередити його, та заклякла побачивши, як від спини ельфа відділилась величезна біла змія.

Вона зашипіла, роздула капюшон і з блискавичною швидкістю кинулася на жінку.

Я подумала, що змія її вб’є, та вона обвилась вздовж тіла жертви, не даючи їй рухатись. 

Бальмон розвернувся. Очі його розширились.

Він махнув рукою і щільний енергетичний шнур оплутав мага.

– Ну, добрий вечір, мамо! – проговорив він насмішкувато.

Мамо?! Що він таке каже?

У жінки були такі самі білі, як і в нього очі, пухкі губи й тонкий ніс. Так, точно схожі. Та це ж божевілля!

– Я звичайно ж, підозрював, що ти мене ненавидиш, але намагатись вбити рідного сина, це вже трохи занадто, навіть для тебе, не вважаєш?

– Ти, виродок! – з натугою виговорила жінка, змія здавлювала її все сильніше. Я бачила, як на ніжній шкірі проступають червоні відбитки.  

– Це через тебе Ліон залишився ні з чим, через тебе ми от-от втратимо все! Я всього лише хотіла, щоб дар дістався тому, хто насправді його заслуговує!

– І тому, ти вирішила вбити мене у такий оригінальний спосіб?

– Так! І мені майже вдалося!

Її очі запалали. Вона сіпнулася всім тілом, звільнивши руку і зробивши різкий випад встромила кинджал у плече ельфа.

Тої ж миті Льє схопив ельфійку за руку і просто із повітря на її зап'ястях з'явилися кайдани.

– Це трохи тебе заспокоїть, а у відділку ти мені все розкажеш. Зрозуміло? – його голос біллю вкручувався у мою свідомість.

Жінка зло зиркнула на нього, утім магію вочевидь використати не могла.

– Флоро, я ж просив чекати на мене вдома. – проговорив холодно і перевів погляд на мене.

Його очі палали білим сліпучим вогнем. Зі стелі почали падати цілі шматки штукатурки. Дім затрясся.

Він махнув рукою і я знов опинилася посеред його спальні.

Вікна грюкали, закриваючись одне за одним. Вибігла на сходи й побачила як блимнув білим вихід, залишивши по собі гладеньку білу стіну.

Отже, з дому мені не вийти!

Неохоче повернулася до спальні ельфа.

Я ходила туди сюди по кімнаті – не могла ані сидіти, ані стояти.

Час йшов, а Бальмон все не повертався.

Ну, чому він нічого мені про себе не розкаже?! Чому?

На вулиці стало геть темно, і я все ж таки присіла на ліжко.

Поступово мене охоплювала втома – забагато подій для одного дня.

Я навіть не помітила, як заснула.

Прокинулася від відчуття гарячих рук, що зривають з мене сукню.

Затріщали шви, і я злякалася.

– Льє, це ти? З тобою все гаразд? Де ти був?

Його очі все ще горіли, проте, вираз обличчя змінився. Відчай і туга – ось, що я побачила.

– Потім, квіточко, все потім. – голос звичайний.

Він накрив мої губи своїми. Ельф цілував так, що мені стало боляче.

– Льє, прошу!

– Не зараз, Флоро просто дай мені те, що я хочу, не опирайся, інакше я можу зробити тобі боляче, хоч і зовсім цього не хочу.

Мені б злякатися, та якимось жіночим чуттям я зрозуміла, що в такий спосіб він намагається заспокоїтись.

– Ти такого не зробиш, – прошепотіла я і торкнулася його щоки – я знаю, що ні.

Я скинула з себе корсет і притягнула його до ближче. Зарилася руками у світле волосся й поцілувала.

Льє глухо застогнав.

Я цілувала його груди, гладила плечі.

Його рвані видихи збуджували мене не менше за поцілунки.

Він посадив мене на себе і плавно увійшов.

Я була така розпалена, що одразу почала рухатися, прагнучи увібрати його всього, до кінця.

Насолода стала такою сильною, що я не могла стримувати криків.

Сама не знаю, як це вийшло, але в якийсь момент, я прошепотіла йому на вухо:

– Я кохаю тебе Льє, кохаю…

Він завмер дивлячись мені в очі, та нічого не відповів. Лише притиснув мене до себе, прискорюючи ритм.

Після, ми ще довго лежали поряд, його рука на моїй талії.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше