Глава 4

Ліза 

Прийшовши додому ,я одразу ж почала розглядати свої тимчасові хороми .Вони звичайно менші за мої ,але не так вже й погано .Розібравши свою валізу ,я відразу подзвонила до мами . Я запитала як вона та як Граф ,розповіла про  поїздку до власника ділянки ,яка відбудеться завтра ,та пішла спати бо завтра потрібно буде зробити багато справ на ,які потрібні сили .

***

Сьогодні Іспанія мене здивувала  ,дощі тут велика рідкість принаймні в моєму городку ,але сьогодні йде дощ хоча по прогнозу стояло сонце и спека . Я дочекалася поки дощ закінчиться та зібрала все потрібне і вийшла з будинку .Йти до тієї ділянки зовсім не багато приблизно-10 хвилин . Я й не думала ,що все так швидко і легко все зроблю ,думала буде складніше ,а тут :прийти до власника ,підтвердити всі документи і поставити підпис .Легше й не придумаєш.

Добравшись до місця призначення мене зустрів власник -  Валентин Густаво 

-Доброго дня ,-підійшов до мене Пан Валентин ,та пожав мою руку.-Бачу ви вчасно ,Єлизавета Мирова  ,рівно 11 ,бачу Вам дуже потрібна ця ділянка ,- він ще раз глянув на телефон .

-Можна просто Ліза не люблю ,коли   так офіційно ,то може вже підпишемо документи?-почала діставати документи  з папки 

-Знаєте ,-звернувся до мене власник.-Сьогодні повинен був приїхати ще один  чоловік  ,він  теж хотів цю ділянку ,но пунктуальність це не про нього ,думаю йому вона не так сильно і потрібна.Давайте підпишемо документи?

Не встигла я відповісти ,як хтось промовив:-Добрий день ,пане Густаво ,вибачаюсь на дорозі затори,-підійшов хлопець до нас .Я стояла спиною тому , коли я повернулася ,то зомліла -це ж той нахаба ,який вчора мені нагрубив через свої проблеми .

-Ти?- здивовано дививися він на мене ,-Отже,ми тепер на “ти”? -я вже зрозуміла ,що це ходяча проблема і ,якщо він тут то будуть і неприємності ,ми дивилися друг на друга з повною ненавистью в очах ,він щось хотів сказати та не встиг  власник звернувся до нього

-Вибачте Пан Жаринський ,але я вже вирішив .що віддам цю ділянку Пані Мировій ,тим паче я вирішив ,що той хто прийде першим і забере це місце,-розвів руками Пан Густаво.

-Але ж  ми домовлялися з Вами , і Ви прекрасно знаєте для чого вона нам ,а зараз Ви хочете віддати його ,якійсь Мирнові ?

-Для Вас я Єлизавета Мирнова , і я можу сказати ,що ви явно власна людина і впевнена тому , в цій країні Ви …ай вибачаюсь…Ти знайдеш ще купу таких ділянок і забереш собі ,тому будь ласка давайте  закриєм цю тему ,ти сам чув хто раніше-того й ділянка  ,не подобається вихід там,- махнула рукою в бік.

Цей нахаба підійшов ближче до мене та  заявив -Ця ділянка буде моєю ,от побачиш .

-Навіть не мрій ,вона моя !-вже починаю злитися  на нього ,коли він поруч так все йде не по плану  ,ще б  трішки і ми полізли битися ,якби не Пан Густаво .

-Зачекайте ,давайте так -я віддам цю ділянку тільки в тому випадку ,коли ви домовитесь хто її забере,якщо ви не домовитесь я знайду інших людей,які зацікавлені в цьому .-склавши руки заявив власник.

Важко вдихнувши я подивилася на цього хлопця ,він теж подивився на мене та й ще внаглу роздивлявся мене з ніг до голови .Ну нічого ця ділянка все одно буде моєю .Тільки зараз я помітила ,що Валентин Густаво вже пішов і ми залишилися тут вдвох,тому я просто розвернулася і хотіла йти ,як він схопив мене за лікоть і розвернув до себе

-Давай домовимся ,я беру цю ділянку ,а ти знайдеш собі іншу ,згода?- він дивився на мене так начебто вже переміг і отримав цю  ділянку ,але і я ж не подарунок .

-Давай домовимося ,ти згодний ,що ця ділянка буде моєю ,скажеш про це власнику і ми розходимось як у морі кораблі?

-це ми ще побачимо…

-Доречі як тебе звати?-нарешті вирішила я запитати ,я зрозуміла ,що прізвище його це -Жаринський ,а от імя я не чула і він не сказав 

-Данило ….Данило Жаринський,-його прізвище таке знайоме ,але все не можу згадати ,де я чула це прізвисько 

-Данило може ти вже відпустиш мою руку?-він мабуть забув ,що досі держав мене за лікоть , він відпустив мою руку та відступив назад .Я більш нічого не сказала ,просто розвернулась і пішла . Йдучи по тротуару  я почула сигнал автомобіля (я його впізнала одразу ) я зупинилась та піднявши одну брову глянула на Данила,який сидів за кермом .

-Я знаю ,як нам поділити ту ділянку ,-я дивилася на нього нічого не розуміючи ,він одразу додав .-Сідай в машину .

Нічого не сказавши я сіла до нього  в автомобіль ,авто було як і зовні так і всередині гарне,дороге .

-Куди ми їдемо ?- запитала я .- В один ресторан ,там все і обговоримо ,- сказав він і ми поїхали ,за всю дорогу  ми більш не розмовляли ,я дивилася у вікно та розглядала вулиці по ,яких ми їхали. 

Коли ми приїхали Данило ,як справжній джентльмен відчинив мені дверцята та допоміг вийти з машини,чому я дуже здивувалася в голові промелькнуло “Це точно тот Данило?”. Цей ресторан знаходиться на узбережжі  моря тому довелося  йти до нього через пісок  .Офіціант провів нас до вільного столика і приніс нам меню.

-То ,що ти придумав ?-запитала я дивлячись на море 

-Давай одружимось ?

Як Вам розвиток подій? Як гадаєте ,що буде далі?