Глава 3

– Я вже не та беззахисна дівчинка, – стиснула пальці в кулаки. Телефон в моїй долоні скрипнув, повертаючи мене до реальності. – В суді Віктор обіцяв, що знайде мене і ми будемо разом. Невже він дізнався, що я повернулась в Україну?

– Вжж, вжж, – телефон завібрував в моїй долоні. На екрані висвітилось зображення Ванесси. Я прийняла виклик, все ще перебуваючи в роздумах.

 – Ти в порядку? – вона була в курсі ситуації, яка зі мною трапилась декілька років тому.

– Паніка вже відступила, – криво посміхнулась я. – Ти думаєш він прийде по мене?

– Підозріло, що він втік із в’язниці саме в той час, коли ти вирішила повернутись додому, – Несса озвучила мої тривожні думки. – Та й я пам’ятаю його слова в той день в суді. Враховуючи, як він майстерно провернув свою втечу, як зміг знайти інформаторів у в’язниці, то потрібно бути завжди напоготові. Хто знає с ким він ще зможе домовитись? Зараз підкупити людей дуже просто.

– З цим я згідна, – в сучасному світі все вирішували гроші. Зростаючий в людях егоцентризм робить з них байдужих, навіть, до близьких людей.

 – Тому тобі потрібен особистий охоронець, – продовжила Несса. – Стас є одним з найкращих в цій справі. Я б сказала, що нам пощастило підписати договір саме з ним. Слухайся його у всьому. Твоя безпека в надійних руках.

– Що значить слухайся в усьому? – обурилась я. – Він наполягає на тому, щоб ми жили в одному номері. Я не хочу спати з малознайомим чоловіком в одній кімнаті.

– Не вдихай так важко. Значить так потрібно для твоєї безпеки. Поки що не можу бути поряд і підтримати тебе, тому, будь ласка, довірся йому. Уяви, що він це я.

– Як це можливо уявити? – пирснула від сміху. – Переді мною ходить стокілограмова гора м’язів, а я бачу тендітне жіноче тільце. Пфф.

– Значить так, Ріто, – суворо глянула на мене Несса, коли я припинила хіхікати. – Нажаль, зараз мені час йти. Тримай мене в курсі всіх подій. Я надіюсь на твою розсудливість і силу характеру. Як ніхто інший знаю, що ти все можеш.

– Дякую за підтримку, – попрощалась з подругою і все ж змусила себе вийти до Станіслава, щоб запросити його до серйозної розмови. Хоча дуже не хотілось цього робити.

Чоловік заніс в номер мої валізи і згодом ми розмістились на кріслах у вітальні нашого номеру. Все ж в люкса були свої переваги і спальня тут була окремою кімнатою. Тому я збиралась розставити всі точки над «і» в нашому сумісному співіснуванні в даному номері.

– Я переговорила з помічницею і вона знайшла доводи в нашій співпраці, – почала розмову першою. – Хоча я все ж сумніваюсь у Вашій професійній спроможності, Станіславе, але не маю іншого вибору. Ванесса переконувала мене, що ви одні з кращих, тому давайте домовимось.

– Давай, – переправив мене Стас. – Можна на ти. Звертайся до мене на коротке ім’я «Стас».

– Не думаю, що це необхідно, – невдоволено глянула на чоловіка. – Давайте все ж дотримуватись дистанції та не переходити особисті кордони.

– Повір, так буде краще. Мені потрібна швидка реакція на мої слова, а не безглузді розшаркування. Я не збираюсь втрачати дорогоцінні секунди, які можуть нас врятувати, щоб звертатись до тебе в межах пристойності. Тому звикай, маргаритко. І намагайся мені довіритись. Якщо я скажу стрибай, то роби це не роздумуючи.

– З тобою неможливо говорити, – хитнула головою. – Ти можеш вислухати, не перебиваючи?

– Говори, – хмикнув чоловік і відкинувся на спинку крісла, всім видом показуючи, що уважно слухає.

– З приводу переходу на особистості я згідна, – змусила визнати його аргументи доцільними. – Проте не потрібно називати мене як здумається, добре? Звертайся до на коротке ім’я «Ріта».

Стас нічого не відповів, не хитнув головою в знак згоди, тому я продовжити говорити далі.

– Нам потрібно якось вживатись в одному номері. Я забираю спальню у повне своє користування, а ти розмістишся тут. Он диван, виглядає зручним.

– А якщо я заперечую? – хмикнув Стас.

– Що ти можеш запропонувати? – нахмурилась. – Зніми сусідній номер. Сам говорив, що через стінку все прекрасно чути.

– Мені буде комфортно в спальні в м’якому ліжку. А ти, якщо хочеш, можеш приєднатись, якщо ні, то диван в твоєму розпорядженні, – махнув головою в бік меблі, яку я пропонувала до цього йому.

– Ну ти й нахаба.

– Ти ж сама провокуєш мене, – брови чоловіка на секунду піднялись.

– Чим? – образилась я, хоч і намагалась це приховати. – Я хочу знайти вихід, щоб ми могли комфортно існувати разом. Іншого ж варіанту немає по твоїм словам.

– Щоб було комфортно нам чи тобі?

– Я твій роботодавець і плачу тобі гроші, – впевнено промовила. – Тому мій комфорт має стояти на першому місці. Тобі так не здається?

– Завжди дивувався такому людському егоїзму. Не все вирішується за допомогою грошей. Є багато речей, які не можна купити, але вам це не зрозуміти. Давай закінчимо на цьому розмову. Йди відпочивай. Спальня твоя.

Я бачила в його очах осуд і розчарування. На мене ніби вилили відро брудної холодної води.

«Невже я так погано себе поводила, дозволила собі зайвого, що заслуговую на таку реакцію від малознайомого чоловіка? Проте сперечатись немає бажання. Сили й так закінчуються після безсонної ночі та нервового потрясіння. Потрібно залишитись наодинці, щоб розслабитись та дозволити собі проявити слабкість», – плечі опустились.

– Я займу ванну, – мені потрібно було освіжитись.

– Тільки недовго, – під пильним поглядом Стаса знайшла потрібну кімнату і зачинилась там.

Відкрила кран гарячої води та почала наповнювати ванну. Доки вона набиралась, плеснула в обличчя живильної вологи в надії, що це додасть сил. Підвівши голову, оглянула себе в дзеркалі, яке висіло над умивальником. Там відобразилось бліде округле обличчя з вираженими вилицями, тонкий акуратний носик, звичайні губи, які здавались зараз знекровленими, згаслі блакитні очі та доля страху на їх дні.