Мій принц з маршрутки

Чи є життя на Марсі? - На Марсі - не знаю, а в нас точно життя немає від проблем.

На роботі було нервово і трохи  істерично.  Всі були перелякані суворими перспективами. 

А що ви думали —  нова мітла, перевірки, приміщення,  до якого ласі рейдери,  та відсутність шансів на  працевлаштування.

Навіть в мене питали, чи не знаю, хто буде замість шефа.

Можна було б припустити, що директрисою стане приємна у всіх відносинах твідова завідувачка відділу. Вона себе до цього готувала не перший рік. І вже походжала якось інакше, і розпорядження віддавала з металом в голосі, а до цього звучала, як ніжна віоліна.

А чого б ні? Вона і в кадровому резерві була першим номером. І співробітниці вже виказували їй підкреслену повагу.

Але на її місці не розраховувала би на те, що постійно виконуватиме обов'язки директора. Ну воно не так працює, якщо ви розумієте, про що йдеться.

Вона звісно довиконує обов'язки, поки  перевірка закінчиться. А потім на директорове місце прийде хтось чужий, скоріш за все — з міністерства. Бо це непоганий трамплін для кар'єри. І такі шанси не для твідових завідувачок, при всій повазі. Вони для молодих родичів когось з високих сфер.

І буде нова мітла може й краща за Світлану Антонівну, бо не встигла, як твідова діва, набратися ненависті до співробітників за стільки років безнадійного завідування  незначним відділом.

Свої роздуми про сферичних директорів у вакуумі я звісно не озвучувала. Але людській сліпоті та вірі в казки за звичкою  подивувалася.

Справді ж бо — у Всесвіті точно існує розумне життя. І головний доказ цьому саме те, що воно з людством не контактує.

В таких  роздумах і перенесенні паперів з сейфа на стіл перевіряльника та назад пройшло півдня.

Обідали ми знову втрьох. Хоч за етикетом за обідом не можна говорити про погане, ми обговорювали вчорашню аварію  в домі та майбутній ремонт.

Хлопці  жахалися явно більше, ніж я сама.

Не хотілося при Данилові здаватися занадто безпомічною. Але роль принцеси в біді іноді дуже виграшна. Тож не втрималася і розповіла, що можу втратити роботу. Тому що мені вже знову натякали, що отримала посаду чи то через ліжко, чи то через ліжко того, хто змусив шефа мене взяти секретаркою.

А тепер шеф на роботу не повернеться, нова мітла захоче нову дівчину для приймальні, моторнішу і таку, що не робить помилок у службових паперах.

Довелося розповісти історію моєї появи тут, бо не треба в таких випадках ніяких двозначностей. Мій принц повинен мати про мене правильне уявлення.

Дивно було дивитися на двох дорослих людей, що вжахнулися ще й від перспективи мого звільнення. 

Посміхнулася їм і сказала, що у мене в запасі є пиріжки та млинці на продаж. Це план А. Крім нього є ще план В  — видати повне зібрання моїх творів, можна в скороченому вигляді на перший раз. Ще план С, про участь в конкурсах краси для багатодітних матерів, але це на крайній випадок. Бо принцесам не личить змагатися на цьому терені

Сказати, що хлопці були приголомшені — втратити можливість використати екзотичне слово отетеріли,  давно мріяла побачити справжнє отетеріння.

-Ганно, ви унікум. - озвався нарешті Роман.

-Що унікального в тому, щоб не опускати руки, коли від тебе залежить доля дітей?

-Будь-яка дівчина на вашому місці першими  б назвала конкурс краси та видання книги. — поволі проказав Данило.

-Треба бути реалістами, — відповіла я трохи зверхньо, бо вони, як діти малі. — Ви самі казали, що мої пончики та налисники божисті, а про вірші, що всього лише гарні. Про конкурс взагалі без серйозної підготовки говорити не варто. Тож перший вибір поповнення бюджету — пиріжки та пончики.

Ми помовчали, я так і не наважилася признатись, що все ще гірше, бо всі наявні до зарплати гроші віддано на лікування шефа, сини вже скоро приїдуть, та й Сонечко не забариться. А у квартирі таке робиться, що не знаю, як там жити.

Але маю підозру, що хлопці самі здогадалися. Бо Роман сказав, що розкидає кілька віршів знайомим редакторам. Буває так, що треба щось невеличке для заповнення пустого місця в колонці або тематичне про весну та кохання.

А мій принц додав, що  їх з приятелем руки у повному моєму розпорядженні. І що вони сьогодні ж стануть до роботи під моїм керівництвом.

Було так приємно, що не запропонували зібрати гроші, як шефові на операцію, а нададуть справжню допомогу.

Тому відразу віддала ключі й попросила прослідкувати, щоб все було відчинене — і вікна, і двері, а наймокріші місця щоб висушували пилососом на видув, поки я приїду з роботи. Бо коли не бачиш розміру завданої шкоди, то й не можна виробити план дій. Просте тинькування зробить жек, але невідомо коли, а жити треба вже зараз. Та й діти скоро приїздять.

-Як же ви добиратиметесь? — нетактовно спитав Данило.

-Як звично — я ж тут вже довго працюю і кожен день добираюся. Всього хвилин п'ятнадцять, якщо не спізнитись на маршрутку і не чекати.

Було видно, що Данило не прихильник муніципального транспорту та маршруток. І я його розуміла — поки батько був живий, сама їздила тільки автівкою. Але життя всьому навчить. І до того ж в маршрутці я побачила свого принца. Тепер слова не скажу проти  них.

-А про політику не треба?  ‐ перепитала на всяк випадок Романа, що передивлявся вже мої вибрані ліричні вірші.

-То треба знати вподобання редакторів й політику видання. Але краще любовну лірику. Особливо ту, що може підійти для пісні.

-Там є трійко віршів, які можна покласти на музику. Оцей написано ще перед розписом — "Подаруй мені зірку з неба". А ці два — в період бурхливого роману з вікінгом  — "Я не знаю, що далі буде" та "Ми з тобою не назавжди". — промовила я по можливості без хвастощів у голосі.

                                   




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше