Мій суджений - дракон

Глава 16. Прикраси зі скарбниці

Я крадькома подивилася на двері, остерігаючись, аби дракониця випадково не почула цих слів, що могли б викликати у неї ревнощі, або ж добряче розлютити, спровокувати на щось лихе.

- Якби імператор Архан хотів одружитися зі своєю подругою дитинства, то давно б уже це зробив. Тільки от у чому справа, він сприймає її виключно як подругу, насправді ж закоханий у тебе, я не могла цього не помітити.

- Але я чомусь… не пам'ятаю нічого з того, що було поміж нами перш ніж я була викрадена ... – довірливо пробурмотіла я, з надією вдивляючись в обличчя сирина: а що коли вона розкаже мені про щось особливе.

- Я теж не знаю, - видихнула вона. - Але я добре бачу, як горять очі нашого повелителя, коли він на тебе дивиться.

- Дякую за надію, але прошу… - я боязко озирнулася позад себе. - Більше не говори такого, я остерігаюся.

- І правильно робиш, - підморгнула мені сирин. - І нехай тебе не вводить в оману привабливість Амріти Орхідеї, насправді в її грудях б’ється жорстоке серце дракона.

- Ой, коли б ти тільки знала правду… Якби ж я могла тобі розповісти, - натякаючи на дивне перевтілення, схлипнула я, із останніх сил поборюючи бажання висповідатися перед цією химерною, проте доволі мудрою жінкою. Але вона вже почала співати, не чуючи та не бачачи нічого та нікого.

- Ну от і добре, - зітхнувши, я сіла на килим, обнявши свої коліна та заплющивши очі.

«Це якась загадка, таємниця за сімома печатками, - думала я, - як саме ми познайомилися, дракон і королівна, що ж ми такого наобіцяли один одному? Невже Халіна не знала про Амріту Орхідею, про її першість та виключні права на шлюб? Як в такому разі вона погодилася бути із драконом? А може… не погодилася, хіба ж я знаю?»

Про все це мені ще потрібно було дізнатися.

Після розмови із сирином, немов у трансі, я роззирнулася по кімнаті та врешті помітила на круглому столику біля дивана тацю з їжею. Швидко перекусивши, запитала у восьминога:

- А є тут ще якісь розваги? Тільки щоб нам знову випадково не зустрітися з Амрітою Орхідеєю.

- Якщо бажаєте, можемо спуститися до скарбниці, у кімнату, де зберігається безліч чудових прикрас для імператорських улюблениць, - відповіла служниця. - Може, ви й виберете щось для себе.

- Ходімо!- зраділа я, уявляючи собі ту скарбницю, мов якусь печеру Аладіна, де гори золотих монет розсипані просто по підлозі, все сяє від коштовного каміння, а дорогоцінні намиста звисають зі стін.

Спускаючись по гвинтових східцях донизу, я захоплено доторкалася пальцями до перил - золочених, зі вставками з емалі. Нарешті ми зупинилися перед масивними дверима. Відкривши важкий засув, служниця відійшла вбік, я ж пройшла повз неї в скарбницю та зойкнула від захоплення.

Це було майже те, що я і уявляла -  затишна невеличка кімната з розсіяним тьмяним світлом, що лилося від чотирьох чарівних світильників, що звисали зі стін, підвішені на срібних гаках. По периметру в кам'яних стінах були влаштовані ніші. У нішах поблискували боками скриньки і глечики, по вінця наповнені блискучими прикрасами і монетами.

- Як же тут багато всього! - вигукнула я, занурюючи пальці в одну зі скринь, що стояла відкрита на підлозі, на червоному перському килимі з хитромудрим візерунком та дістаючи золоті кружальця.

Раптом золото в моїх долонях спалахнуло яскравим світлом, немов я тримала в руках вогонь.

- То у вас дар вогню? - видихнула служниця, прикриваючись від мене щупальцями.

- Що? .. - я і сама була здивована. - Дар вогню? Який ще дар вогню? Що це таке?

Напевно, разом із тілом мені передалися якісь магічні здібності королівни Халіни, подумала я, розглядаючи тонкі пломінці, що зовсім не обпікали.

- Так ось чому імператор Архан обрав вас. Ви можете народити йому сина, довгоочікуваного спадкоємця, особливе дитя - дракона, який буде володіти силою спопеляти усе навколо.

- А нібито дракони і так не володіють вогнем? - милуючись полум'ям, що коливалося на моїх долонях, сказала я.

- Ви - королівна, єдина донька короля Світлих земель, до того ж закохана у нашого повелителя і кохана ним. Ви прийшли добровільно, тому що стоїте вище від усіх інших по праву народження та сили.

- О господи! - вигукнула я. - Все геть не так! Але ... я не можу пояснити, тому що і сама не розумію, як вийшло, що я ...

Глибоко вдихнувши, я помітила, що полум'я поволі згасає, а потім і зовсім зникло з моїх рук. Вирішивши не перенапружувати мізки, я підійшла до однієї з ніш, щоб вибрати собі якусь прикрасу. Але як тільки простягнула пальці, раптово відсахнулася - з темряви на мене дивилися блискучі очі, а потім поволі з'явилося обличчя.

- Пані щось бажає? – тоненько пропищав… карлик.

- Ти хто?

- Хранитель скарбів, - крихітний чоловічок стояв напроти мене, тримаючи в руках ліхтар.

- То це ти… тут мекаєш? Це твоє житло? - запитала я, потроху приходячи до тями.

- Ні, я скарбник.

- Можна мені побачити вміст ось цієї скриньки? -  я тицьнула пальцем в бік червоної коробочки на золотих ніжках.

- Звісно, моя пані.

Схопивши за краї дрібненькими пальчиками, карлик повністю відкинув накривку, і перед моїм зачудованим поглядом з'явилися скарби - смарагди, сапфіри, діаманти і золото - заблищали в світлі ліхтаря.

- Це діадема? - запитала я, витягуючи з купи прикрас витончений обруч з золотими і срібними променями, що закінчувалися білими блискучими перлами.

- Хочете приміряти?

- Звичайно, - мої руки тремтіли, я ніколи не бачила такої вишуканої краси.

Через кілька хвилин я вже сяяла, немов новорічна ялинка, обвішана прикрасами. На моїй голові була діадема, шию прикрашало чудове кольє, вуха обтяжували сережки, що звисали майже до плечей, на пальці я нанизала кілька перснів, ще й дорогоцінні браслети на зап’ястки.

- Ви дуже красива, пані Халіно, - нахвалювала мене служниця, обережно викладаючи моє біле розпущене волосся по плечах. - Недарма ж наш імператор Архан поселив вас у своєму замку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше