Глава 17. Наука зваблення від монстри

- Це обурливо, - я сіла на килимі, поправляючи на собі одяг, а також розтріпане волосся, - чому він увесь час вривається в моє життя так несподівано? Хіба не можна якось нормально?

Я говорила наче сама з собою, але служниця подумала, напевно, що я звертаюся до неї.

- Ви виглядаєте просто чудово! - проквакала вона. - А кохання нашого володаря Архана робить вас ще красивішою.

- Кохання…

Я на хвилину задумалась, милуючись крихітними відблисками на золотих прикрасах.

«Але ж я ще навіть ніколи й не закохувалася по-справжньому, - гупало у мене в скронях. – Та й не знаю, як це воно – когось кохати. А раптом те, що відбувається між мною і драконом, здатне розпалити у мені полум'я пристрасті?»

- З мене досить скарбів, - видихнула я, підводячись, одна моя рука все ще стискала комір сукні, розірваної за якоюсь традицією Арханом. – Та вже й час обіду.

- Звичайно, пані, усе за вашим бажанням.

Поволі підіймаючись по східцях наверх, я милувалася таємничим сяйвом коштовних камінців на моїх пальцях, подзвонювала браслетами, накручувала пасма волосся та хихотіла – вела себе дуже по-дурному, мов пустотлива дівчинка.

Та що ж це зі мною!

Пообідавши в своїй кімнаті, я вирішила знову піти прогулятися.

- І куди ми підемо цього разу? - запитала мене служниця.

Визирнувши крізь вікно, я зморщила ніс, потім, пригадавши собі Амріту Орхідею, її набундючене обличчя, враз стрепенулася – у мене виникла неймовірна ідея.

- А чим зазвичай займаються усі ті жінки імператора Архана, що народили йому дівчаток?- запитала я, відчуваючи дику цікавість.

- Вони розважаються грою на музичних інструментах, або читають книги, вишивають, дехто займаються із вчителями, або й просто прогулюються чи розмовляють одна з одною в своїх кімнатах, а чи зібравшись усі разом.

- А що, може, тут є якесь приміщення, де ці жінки збираються всі разом?

- Так, це Бузкова зала.

- А як гадаєш, мені теж можна піти туди?

- Звичайно, - кліпнув очима восьминіг.

- Тоді… напевно, я зміню одяг, та й усі ці прикраси зайві, - я похапливо кинулася до гардеробу та переодягнулася в нову сукню – всуціль зелену з непримітною, та все ж вишуканою коричневою вишивкою на грудях. Розкішне волосся я скромно заплела в косу.

Коли ми вийшли в коридор, я вся аж тремтіла від урочистого передчуття, що от просто зараз побачу усіх тих поважних панянок, які стримлять дракониці, мов кістка в горлі.

- Далеко ще йти? - запитала я служницю, коли ми лиш проминули перший коридор.

- А ви точно хочете їх усіх побачити?- обережно перепитала мене вона, помітивши моє нетерпіння.

- Так, а що, хіба не вартує?

- Це вже як ви бажаєте, ось тільки … насправді, я б не радила вам туди йти, хоча б доки ви не обживетеся у замку. А то…

- А то що?- я зупинилася, мов вкопана.

- Та всяке може трапитися. Адже ви - суперниця не тільки для Амріти Орхідеї, але також для кожної із восьми претенденток.

- Претенденток на що?

- На увагу нашого повелителя, їх спільного чоловіка.

- Спільного чоловіка? Ой, ну й розсмішила, - я аж сплеснула руками, хоча мені було насправді не до сміху. - До речі, а як тебе звуть? – аби якось перевести розмову на щось інше, я зупинилася та з цікавістю подивилася у вирячені очі восьминога.

- Я - Марисса, моя пані.

- Майже як Марина… - пробурмотіла я собі під ніс, потім, закинувши косу на груди, нервово потерла долоні, вагаючись – продовжувати мій шлях у прірву, чи краще все ж таки допоки перечекати. - Так ось, Мариссо, чи є тут, у замку, така розвага, яка затьмарила б навіть зустріч із суперницями? Із ким мені тут спілкуватися, аби було безпечно? Порадь, будь ласка.

- Зі мною, - видихнула монстра. - І з нашим володарем, імператором Арханом.

- З Арханом у нас якось ніколи не виходить нормально поговорити, - сумно посміхнулася я, - адже все й завжди відбувається поспіхом. А ти? Чим би ти могла мене зацікавити?

- Я можу розповідати різні цікаві історії, навчати вишиванню, співу, а ще – мистецтву спокушати та подобатися чоловікам.

- Оце так! Тоді я попрошу негайно дати мені бодай один урок, - я зупинилася біля широкого вікна, що виходило назовні, за ним були вже знайомі мені верхівки скель.

- Добре, - потвора зупинилася теж, потім присіла на маленькій лаві, що стояла біля стіни. - Головне правило спокушання чоловіків - бути завжди легкою, веселою, уважно слухати та з непідробним інтересом цікавитися справами.

- Он як?! - я награно здивовано підняла брови, зітхаючи та закочуючи очі під лоба. - Так ось чому Архан мене всюди переслідує: я ж саме втілення веселощів, а вже про «слухати з інтересом» я й мовчу, - і я голосно пирхнула зі сміху.

- Чоловікам подобаються жінки безтурботні, легкі, з довгим волоссям і в сукнях, - зовсім не розуміючи іронії, продовжила служниця.

- Ну, так, Мариссо, тепер я з тобою цілком і повністю згодна, бо вдома цього всього не мала – зазвичай я ходила в джинсах і закоротко стригла волосся, не даремно ж на мене ніхто й не дивився, - і я демонстративно вхопила довгий поділ сукні та помахала ним, потім витягнула вгору косу, влаштувавши на голові антену. – Прийом, прийом, - покривилась я.

- Потрібно бути лагідною і покірною, красиво пахнути, щоб десь поблизу повсякчас були квіти; у вухах носити сережки, тому що чоловіки ласі на всілякі блискотливі дрібнички, особливо ж золоті.

- Ооооо, от що-що, та тепер цього мені не бракує!

- У жінці має бути якась таємниця, тому потрібно намагатися  якнайбільше мовчати, натомість слухати чоловіка.

- Ото ще, - пхикнула я. - А мене хто ж тоді вислуховуватиме?

- Я ...

- Добре, на цьому дякую, - я враз посерйознішала, перекидаючи косу за плечі. - Краще ходімо далі, бо у мене вже мізки киплять.