Мій суджений - дракон

Глава 22. Несподівана союзниця, чи таки нишпорка?

- Це куди ж ви із Арханом літали? – зустріла біля дверей в мою кімнату Інереїда Берізка, вона тримала на оберемку свого вавака - помаранчеве зеленооке звірятко-монстра.

- А я маю комусь звітувати? – майже зухвало відповіла я.

У мене був гарний настрій, і я не хотіла його псувати, тому постаралася швидко пройти повз білявку, але вона заступила мені дорогу.

- Чому ти не приходиш до нас на посиденьки?- її голос звучав на диво м’яко, обличчя осявала приязна усмішка, і це питання застало мене зненацька.

- Я? .. Та якось все ніяк не виходило.

- Чула, у тебе тепер теж є свій вавак?
- Та ось же він! – відкривши двері, я  розставила руки, і звірятко, зачувши мій голос, так і кинулося до мене лащачись.

 - Такий гарненький, - хмикнула Інереїда, закопилюючи губи, її очі підозріло зблиснули. - І що, ти сподіваєшся народити нашому імператору хлопчика?- її питання було про вокативним.

- Навіть не знаю, -  посерйознішала я, так як і справді була «не в своєму фільмі».

- У будь-якому випадку, ти залишишся жити в цьому замку назавжди, і краще б тобі з кимось потоваришувати.

- Може, ти пропонуєш свою кандидатуру?

- А що? Адже ти, як і я, на особливому рахунку, нас Архан любить більше від інших жінок, то чому б нам не зійтися ближче та не проводити час разом? Думаю, нам було б про що між собою погомоніти.

- Ну, навіть не знаю, що й відповісти. Пропозиція цікава, проте я маю подумати, як гадаєш?

- Про що тут думати! Можна до тебе в гості?

- Ой, Інереїдо, я дуже втомлена, може, якось іншого разу, гаразд?

- Гаразд, як знаєш. Але не варто затягувати із цим надовго, бо я ще й можу передумати. І тому, аби цього не трапилося, прийду сьогодні ж увечері та принесу чогось смачненького, побалакаємо удвох.

Я була здивована від такої уваги до моєї персони. Хоча, якщо зважати на те, що тепер я, тобто королівна Халіна, перебуває в ролі улюблениці, то все стає зрозумілим: Інереїда Берізка за допомогою мене хоче привернути до себе увагу дракона.

Увійшовши до спальні, я застала свою служницю, яка сиділа біля вікна, в руках вона тримала вишивку.

- Ой, пані Халіно! - вигукнула восьминіг. - І де ж це ви так надовго щезли? Вавак дуже засумував.

- Іди до мене, малюче, - взявши тваринку, яка ластилася біля моїх ніг, я пішла до ліжка і знесилено впала на оксамитове покривало.

До вечора ще був час, і, пообідавши, я лягла відпочити. Присутність теплого м'якого тільця поряд миттєво занурила мене у сон.

І приснився мені кошмар, як нібито я знову стала Мариною, і лікарям вдалося врятувати моє понівечене після аварії тіло. Я немов лежала тепер на лікарняному ліжку, вся в гіпсі та бинтах, а до моєї руки тягнулася прозора трубка крапельниці.

Прокинувшись, я протерла очі і озирнулася, зітхнувши з полегшенням.

- Ох і не солодко б мені довелося, - пробурмотіла я, - якби це було правдою. Хоча ... До речі, якщо я тут, в світі Халіни, то де ж вона? А що коли…

Цієї миті прокинувся вавак і, підскочивши, обійняв мене лапками за шию, міцно притиснувся.

- Гей, Мариссо, - покликала я служницю. - Сьогодні до мене в кімнату прийде гостя, приготуй для нас якісь солодощі до чаю.

- Слухаю, пані Халіно.

Інереїда і справді прийшла в належний час, в її руках була коробка з тістечками, а в бежевому кошику вона принесла із собою й свого вавака.

- А в тебе красива кімната, - сказала білявка, озираючись на всі боки. - Архан дуже тебе кохає.

- Напевно, це так ... - видихнула я, не знаючи, як краще відповісти, щоб не викликати ревнощів, але також зберегти свою гідність.

- А я ось ... Добре хоч Ягідка завжди зі мною, - і красуня погладила свого монстра.

- У тебе є діти?- запитала я.

- Так, донечка.

- Авже ж… А де вона тепер?

- Зі своєю нянею, але перед сном я обов’язково піду до неї, аби побажати гарної ночі.

Увійшла служниця із тацею в руках.

- Ось, пригощайся, - я кинулася наливати чай та швидко закинула до свого рота цукерку, аби відтягнути нашу розмову.

- Спасибі. А як почуваєшся ти, Халіно? Чи не відчуваєш вранішньої нудоти, або чого-небудь такого?

- З якого б то дива мене нудило? - хмикнула я. – Якщо ти натякаєш на вагітність, - моє обличчя спохмурніло, - то ще занадто рано.

- Ну так, - Інереїда обережно сьорбнула зі своєї чашки ароматний напій. - Повинно пройти місяців два, не менше, аж доки з’являться перші ознаки.

- Я про це десь читала, - я теж піднесла чашку до вуст.

Я не знала, про що мені говорити із наложницею Архана, але розуміла, що цю жінку не можна ігнорувати - а що коли ми і справді станемо із нею гарними подругами? І тоді у мене з’явиться не тільки співрозмовниця, але й союзник. Можливо…

- Бачу, ти полюбляєш солоденьке, - коли через хвилювання я закинула до рота четверту цукерку поспіль, підморгнула Інеренеїда.

- А чим тут ще займатися? Якщо насправді, то нудьга.

- Добре тебе розумію, - ми одночасно вибухнули від сміху.

Ще трохи побалакавши ні про що, ми із Інереїдою дуже тепло розпрощалися.

- Обов’язково приходь завтра до Бузкової зали, - запропонувала білявка. - Фажина читатиме казку про горду русалку та її зрадливого нареченого.

- О, навіть так?! – я не стрималася та пирснула зі сміху – а що коли до цукерок монстри добавили чогось міцненького? – Наречений зрадливий? Тоді прийду обов’язкового!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше