Мій суджений - дракон

Глава 27. Королева-гарпія та її коханок

Отямилася я, лежачи на м'якій перині посеред купи візерунчастих подушок, накрита парчевим покривалом. Озирнувшись, зрозуміла, що перебуваю в круглому ліжку, схожому на надувний дитячий басейн, або ж… гніздо?

Відкинувши убік покривало, я сіла і з тугою подивилась на оточуючі мене стіни - сірі, з вкрапленням червоних камінчиків, схожих на спілі зернятка граната. З тріщини на стелі всередину пробивалося тьмяне світло, що мов притрушувало все довкола магічним серпанком. Я була в тому ж одязі, в якому вирушила на доленосну зустріч із Арханом; але волосся моє сплуталось, а в животі бурчало.

- Гей, є тут хтось? - прошепотіла я, відчуваючи, що навіть губи мої висохли. У відповідь - мовчанка.

Зістрибнувши із ліжка, я повільно побрела вздовж стіни, обережно торкаючись долонею її шорсткої поверхні. В деяких місцях я намацувала дивні заглиблення, із яких всередину кімнати вривалися потоки вітру, створюючи ледь чутне свистіння.

Я все йшла та йшла, минаючи поворот за поворотом, аж раптом опинилася перед гладенько відшліфованим великим каменем, що перепинив мені дорогу.

Озирнувшись назад, я вирішила, що заблукала у цьому чудернацькому лабіринті; мені було все рівно куди йти, проте хотілося знайти вихід. Обіпершись спиною на камінь, я вперлася ногами та, приклавши всіх зусиль, відчула, як камінь затремтів, поволі зрушуючись зі свого місця.

- Що за… - пробурмотіла я, ледве встигаючи схопитися пальцями за заглиблення в стіні, в іншому разі упала б всередину проходу, що несподівано відкрився за каменем.

 Перевівши подих, я зазирнула крізь отвір та побачила коридор, яскраво освітлений двома факелами, що стриміли з обох боків від умовних дверей – арки, завішеної переливчастими разками бурштину. Як і повсюди, підлога тут відсвічувала помаранчевим кольором, і це створювало чарівливий затишок. Озирнувшись, я відкинула сумніви и рушила вперед по коридору. Дійшовши до завіси, обережно відслонила разок «бурштинового намиста» та тихенько зойкнула, прикривши долонями рот.

Без сумніву, це був альков. Посеред кімнати зі склепінчастою стелею розміщувалося розкішне ліжко, на ньому напівлежала королева гарпій. Її довге гладеньке волосся було розсипане по подушках, поряд лежав юнак із вухами кота, його атлетичне тіло аж вилискувало від поту.

Пара навіжено віддавалася коханню, зовсім мене не помічаючи. Я ж, втискуючись спиною в стіну, боялася поворухнутися і навіть нормально дихати, аби мене не викрили.

- Моя королево, - муркотів чоловік, погладжуючи високі груди Шар-ріни, - тобі ж подобаються мої пестощі?

- Дуже, - прокаркала гарпія, безсоромно вигинаючись дугою та підставляючи йому плаский живіт, коханок мерщій опустився вниз, і я помітила його довгий рожевий язик, яким він спочатку намалював коло довкола жіночого пупка, а потім опустився ще нижче, так що від побаченого у мене замлоїло у животі, дихання стало переривчастим, очі самі собою заплющились… облизуючи губи, я ще міцніше притислася до стіни, аби не впасти.

- Ти вже готова, моє кохання? – облишивши сороміцькі поцілунки, чоловік звівся, і я змогла добре роздивитися його пружне та струнке, немов у майстра спорту, тіло.

- Готова… проте… я б іще хотіла…

- Чого б ти хотіла, моя красуне?

Примружившись та затамувавши подих, далі я спостерігала за тим, як крилата жінка пестила чоловіка, дивлячись у його очі; їх вуста зімкнулися, тіла переплелися, так що вони стали єдиним цілим.

Коли пара остаточно злилася у танці кохання, я спробувала обережно вибратися із кімнати, аби мене не помітили.

Врешті, потрапивши до коридору, я із полегшенням видихнула, опершись рукою об стіну, іншою витерла із лоба піт.

А потім повільно побрела навмання, вирішивши – чи ж мені не все рівно, коли шлях мій пролягає всередині пастки.

Поступово коридори почали звужуватись, протяги ставали холоднішими, так що мені зробилося зимно. Аж раптом, помітивши шматочок блакитного неба, що маячив попереду, я із усіх ніг помчала вперед та вибігла на відкритий простір! Я мала велику надію на звільнення, проте це був тільки крихітний виступ в скалі, до того ж присипаний снігом, так що я могла будь-якої хвилини зірватися в провалля, яке розверзлося внизу.

«Куди ж це мене занесло? – подумала я, пригадуючи ті засніжені верхів’я гір, які бачила із вікна своєї спальні в замку Архана. - Ні, краще вже  повернутися назад, до теплого й зручного ліжка, та очікувати що буде, ніж перетворитися на шматок замерзлої туші».

Обнявши себе руками, я розвернулася та знову пірнула у пащу темного коридору, зуби мої цокотіли від холоду, тіло проймали дрижаки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше