Глава 38. То хто ж суджений?

В опочивальні я сіла за свій секретер та, діставши альбом, трохи помалювала аквареллю. Потім взяла цікаву книгу та вийшла до саду, аби почитати. Проте я тільки бігала очима по рядках, безтямно перегортаючи сторінки, тому що всі мої думки були присвячені Архану.

«А що коли й справді розповісти батькові про дракона? – думала я. – Адже якщо Архан – імператор Сутінкового світу, то невже його кандидатура не буде кращою від решти претендентів? І чому це я про нього думаю… Ще цілий тиждень до зустрічі, а я вже за ним сумую…Стоп, Халіно!!! Яке - сумую? Ти навіть думати про нього забудь. Адже дракон цього разу тобі нічим не погрожував, і ти не зобов'язана їхати на зустріч із ним. Але ж він і гарний… я навіть не зустрічала таких чоловіків у своєму оточенні - ставний, з вогненним поглядом, сміливий, наполегливий. Ні, не треба про нього думати, краще назавжди забути. Тому що всяке може трапитися - а раптом мені сподобається хтось із аристократів, рекомендованих батьком? Так, потрібно подивитися і подумати».

Біля лавки росли троянди, їх аромат мене п'янив і не дозволяв зосередитися на читанні, тому, гірко зітхнувши, я зірвала одну із квіток, підвелася і замріяно пішла по  алейці до замку, розтрушуючи червоні пелюстки попід ноги та пригадуючи, як обсипав мене ними Архан.

- Ой, Халіно, ти уже йдеш? – в дверях я зіткнулася із леді Сузанною. – Чому так поспішаєш? Можливо, ми б прогулялися разом з тобою, поговорили б, як подруги? А потім пішли б до Дзеркального ставу, погодували б там риб? Ось, я навіть взяла із собою суміш…

- Ні, чомусь мені не хочеться, - відповіла я, обходячи коханку мого батька стороною.

- Ну… що ж, дуже шкода, але як уже бажаєш.

Повернувшись до опочивальні, я наказала служниці принести мені солодке молоко та гарячі вафлі. Поївши, вирішила не тягнути кота за хвіст, не чекати ще одну добу, а просто зараз піти до батька та й зробити вибір.

- Барбаро, підбери мені відповідне плаття, - роздивляючись на себе в дзеркалі, я вирішила, що мій наряд виглядає не дуже.

Через кілька хвилин я вже стояла біля порогу батьківського кабінету в зеленій парчі та золотистих туфлях-човниках, на моїй шиї виблискувало кольє з бурштину.

- Ваша величносте, нам потрібно серйозно поговорити, - я сіла у високе м'яке крісло, провалюючись майже до підлоги.

- Про що, Халіно? - неуважно запитав батько, що цієї миті стояв біля вікна і спостерігав за тим, як із букетом рожевих троянд на оберемку по саду поважно прогулюється леді Сузанна. - Сьогодні прекрасний день, ти так не вважаєш?

- Та так, от тільки я хочу поговорити про щось інше. Давай мені всі ті портрети, я хочу уважно на них роздивитися.

- Он там вони лежать, на столі; на зворотному боці кожного записана коротка характеристика представленого претендента.

- А чи не можна мені вибрати одразу декілька претендентів, а потім подивитися на них при особистій зустрічі?

- Звичайно можна…

Важко зітхнувши, я підвелася з крісла, пройшла повз батька, згребла всю стопку портретів і знову сіла у крісло. Кілька хвилин я швидко переглядала зображення, так що здавалося, наче я перетасовую карти. Потім врешті відібрала декілька особливо привабливих чоловіків (що чимось нагадували дракона).

- Уже, - сказала я голосно, так, щоб батько нарешті відійшов від вікна і звернув увагу на мене.

- Ти вибрала?

- Так, - витягнувши навмання один портрет, я підняла його в повітря і помахала ним, немов прапором. - Цей, напевно.

- Ану ж бо, герцог Рін Скотр? - підійшовши до мене, король загадково посміхнувся. – Насправді, в житті він набагато красивіший. Хороший вибір, дорога донечко, і коли ж ми зіграємо весілля?

- Та хоча б через тиждень.

- Дуже добре!
Батькові очі заблищали, і він навіть потер руки, такий був радий, що незабаром видасть мене заміж. Я ж насупилася - було неприємно усвідомлювати, що тебе хочуть якомога швидше витурити з дому, нехай навіть це буде заміжжя.

- На ось, візьми, - простягнула я портрет, важко зітхнувши. - Може, накажеш вставити його в рамку?

- Ні, це буде зайвим. У будинку герцога є портрети більші від цього.

- Тоді візьму його з собою, - я підвелася, щоб піти в свою кімнату і там усе гарненько обміркувати.

- А раптом я передумаю? – зітхнула я із гіркотою.

 - Ні, Халіно, ти вже визначилася, - король Сезан Коншерг знову пішов до вікна - щоб і далі спостерігати за своєю коханкою.

Що мені ще залишалося? Вийшовши з кабінету, я пішла до королівської бібліотеки та вибрала собі новий любовний роман, щойно надрукований в палацовій друкарні. За читанням я непомітно заснула, а коли прокинулася, відразу ж згадала, що визначилася з нареченим.

Уважно розглянувши портрет, я залишилася задоволена вибором. Але все-таки якась досада гризла мене зсередини, адже я нічого не сказала батькові про дракона. Тому, швиденько вмившись і надівши вечірнє плаття, спустилася донизу.

- Ваша величносте, мій батьку-король, - почала я без передмови. - А що коли б так сталося, що мене покохав… дракон, і я б покохала його? Наш шлюб і народження спадкоємця врятували б королівство від чорних магів-звіздарів?

- Моє категоричне НІ, - відкушуючи шматок пирога, різко докинув батько. - Про таке не може бути й мови. А що, ти з кимось зустрічалася?

- Та ні, - я постаралася приховати своє зніяковіння, закашлявшись, - просто … я щойно читала новий любовний роман, і там описана неймовірна сцена кохання між звичайною дівчиною та драконом.

- Для всіх нас, і для тебе особливо, це було б справжньою трагедією, Халіно, - манірно промовила леді Сузанна. - І ти, здається, вже зробила свій вибір? Твій батько щойно мені повідомив, що перевагу вже віддано герцогу?

- Так, я вийду за нього заміж, - видихнула я. - А про дракона забудьте. Я пожартувала…

- На жаль, у світі існує так багато спокус для молоденьких дівиць, - коханка мого батька вирішила почати свої нудні повчання. - І я думаю, що коли ти наступного разу захочеш поїхати на прогулянку, Халіно, тебе повинні супроводжувати не менше ніж двоє служників.