Мій суджений - дракон

Глава 39. У спальні з драконом

Я вже міцно спала, коли мою спальню залляло яскраве сліпуче світло, від якого я й прокинулася.

- Що таке? - запитала я, потираючи очі та мружачись. - Гей, Барбаро, ти де? Чому це штори не запнуті, адже на небі повний місяць.

Але замість служниці я почула до болю знайомий голос.

- Халіно, - пристрасно прошепотів дракон, - я не зміг дочекатися ранку, і ось я тут.

- Де тут - в моїй спальні? - я миттю отямилася, злякано витріщаючись в те місце, звідки говорив Архан. Нарешті розгледіла його постать - чоловік сидів у кріслі, закинувши нога за ногу.

- Я дуже люблю такі місячні ночі, - він повільно підвівся. - Тут неподалік, в лісовій гущавині, є чарівна галявина, посеред неї - Чорне озеро. Хочеш, полетимо туди?

- Я ... Не знаю ... - промурмотіла я, відчуваючи якусь невизначеність свого становища, тому що все ще була обтяжена згодою вийти заміж за герцога.

- Ти така гарна в цій нічній сорочці, - підійшовши впритул, нічний гість поклав руки на мої плечі, прикриті ніжним мереживом, потім приспустив тоненькі бретельки, і легенька шовкова сорочка слизькою ганчіркою впала мені до ніг.

- Ой, - пискнула я, прикрившись волоссям і руками. - Навіщо ти таке зробив?

- Чому ти соромишся? - злегка нахилившись, чоловік обпік мене пронизливим поглядом, потім припав губами до грудей, що високо здіймалися від хвилювання.

- Але ... Архане, як ти посмів увійти до моєї спальні?- я миттю відкинула руки, присіла та одягла сорочку.

- Вікно було прочинене, - посміхнувся дракон, - як же тут втриматися? То що, летимо?

- Мені потрібно одягнутися, - зніяковіло пробурмотіла я.

- Гаразд, я зачекаю.

Через кілька хвилин я летіла над землею, сидячи на шиї у дракона. На мені була нічна сорочка та халат, білизну я не одягла, тому що довелося б розбудити служницю, зате мої ноги гріли вовняні шкарпетки.

Ось з’явилася лісова гущавина, верхівки дерев стирчали немов списи, такими вони здавалися у місячному сяйві. Минувши найгостріші піки, ми опустилися до сріблистого кола, що виявилося лісовим озером. Обережно спланувавши вниз, дракон опустив мене на стіг сіна, що опинився тут якимось дивом. Через мить ми сиділи там удвох, і моя ніжна долоня лежала в його міцній руці.

- Правда ж, тут красиво? - спрямувавши на мене свій бездонний погляд, так що місяць відбився у зіницях, запитав Архан.

- Дуже, - озираючись на всі боки, відповіла я. - Але що це за стіг сіна? Як він тут опинився? Адже поблизу немає ні села, ні хутора.

- Це дрібниці, - посміхнувся чоловік. Він клацнув пальцями – і від озера долинула ніжна мелодія сопілки, перед нами мовби нізвідки з’явилося кілька напівпрозорих привидів, вони почали танцювати, розкидаючи повсюди блакитнуваті спалахи.

- На мою думку, тут не вистачає ще чогось, - загадково посміхнулася я і, склавши пальці певним чином, струсила в траву жовтаві вогники; вони повисли на кінчиках травинок, освітлюючи простір золотистим світінням, немов тут горіли церковні свічки.

Зачаровані видовищем, що розгорталося довкола нас, відбиваючись в кришталево-чистих водах Чорного озера, немов у дзеркалі, ми мовчки сиділи поруч, а наші серця билися в унісон.

- Але це ще не все, - прошепотів дракон, не випускаючи мене з обіймів, він подув в бік озера, привиди миттю перетворилися на сріблястий туман, який повільно розтанув у повітрі. Витягнувши із кишені золотий кружечок монети, добре розмахнувшись, Архан пожбурив ним у воду, потім протяжно свиснув.

Раптом вода заворушилася, по ній пішли дрібні брижі - і на поверхню виринуло чудовисько з величезними жаб’ячими очима на товстій пиці синюшного кольору.

- Ой, хто це? - злякалася я, пригорнувшись до широких чоловічих грудей. - Мені страшно.

- Не бійся, Халіно, це водяник.

- Водяник? Тут? Щось я раніше не помічала у нашому королівстві цих дивних істот, і навіть не чула, щоб хтось зі знайомих їх бачив.

- Це тому, що ти жодного разу не потрапляла в потрібний час та місце. Та й не кожному водяник покажеться. Ця зустріч - мій сюрприз для тебе.

Тим часом чудовисько все вище здіймалося над водою, і скоро навколо його громіздкого тіла завертілася течія. Тільки центр виру не заглиблювався донизу, як зазвичай, а все зростав догори у вигляді шумливого стовпа, на верхівці якого, немов на троні, сидів товстенний чоловік із величезним відвислим черевом, із головою, немов  гарбуз, і з таким довгим носом, як у індика. Голову водяника прикрашала зачіска з водоростей і борода, що опускалася нижче пояса. Раптом обличчя чудовиська  повернулося в наш бік, і вибалабушені очі зупинилися на мені.

- Ми тебе потривожили? - запитав Архан.

 Рот водяного розкрився, і з нього почулося якесь квакання, чи то хрипіння.

- Приєднуйтесь до мого бенкету, - ледве-ледве розібрала я, спостерігаючи, як озеро піниться з усіх боків, і на поверхні з'являються ще якісь голови.

За мить водяника оточували русалки - тендітні істоти із напівпрозорою шкірою і довгим зеленим волоссям. Сплескуючи по воді руками, дівчата затанцювали.

Кілька хвилин ми з Арханом мовчки сиділи та спостерігали за дійством. А потім його рука лягла на моє коліно, легенько стисла.

- Тобі цікаво? – долоня ковзнула вище.

- Так ... - видихнула я, не маючи сил відірвати свій погляд від води.

 Тепер водяник лежав на рівній поверхні з піни, його з усіх боків оточували русалки. Раптом одна з них, підстрибнувши, прилягла поруч. Її тіло немов злегка підсвічувалося, розпущене волосся прикрашав віночок із крихітних сяйливих квітів.

- Дивись, зараз буде найцікавіше, - прошепотів Архан, а за мить я вже сиділа у нього колінах та обіймала рукою за плечі.

Від такого зухвальства мене кинуло в жар, але було так приємно, що я не чинила опору, і тільки міцніше пригорнулася, не відводячи очей від поверхні озера. А там починалася якась дивна чудасія.

Вивернувши вгору товстенне черево, водяник погладжував русалку по волоссю. Згодом до них приєдналися ще дві зеленокосі красуні, кинувшись догоджати своєму володарю, вони погладжували та пестили його боки, живіт та ноги, аж доки…
Важко дихаючи, я відвернулася – тієї ж миті потрапивши в полон пристрасного поцілунку, мої руки, немов самі собою, зімкнулися на потилиці дракона, легенько пестячи жорстке волосся. Не знаю, що на мене найшло, можливо, я й справді була зачарована, але мені раптом захотілося приголубити Архана так само, як ті русалка - водяника. Трохи відсторонившись, я уважно подивилася коханому в обличчя, і Архан все зрозумів...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше