Глава 40. Підготовка до весілля та погроза гарпії

Вранці мене розбудила Барбара.

- Вставайте, ваша величносте, моя пані, - наполегливо вмовляла вона. – Вже пізно, а сьогодні бал.

- Який бал? - запитала я, не розплющуючи очей, тому що майже всю ніч не спала, і тільки щойно поринула у міцний сон.

- Бал на честь вашої невинності. І ще – на вас чекає кравчиня, щоб зробити першу примірку весільної сукні.

- Вже?! - тепер мої очі широко розплющилися: я дуже здивувалася, що можна так швидко пошити весільну сукню. – Ну що ж, побачимо, чи мені вона сподобається. Може, доведеться перешивати, - буркнула я, примхливо закопиливши губи.

Так, вгодити мені було не просто, та на те ж я і королівна, аби вередувати та вибирати найкраще. Кому, як не мені належали усі найкоштовніші прикраси та вишукані наряди? Та моє тіло пестили з пелюшок, я була найкрасивішою дівчиною Світлих земель!

Зістрибнувши із ліжка, я помчала до туалету, потім вмилася і, накинувши легку домашню сукню на ґудзиках (щоб було простіше і швидше знімати), вирушила слідом за служницею в кімнату, де на мене чекала кравчиня.

Я заздалегідь набурмосилася, вирішивши зігнати на ні в чому не винній жінці злість, хотіла навіть роздерти сукню, не глянувши, і нехай би потім кравчиня ламала голову, нехай би підшукувала щось краще. Мені необхідно було скинути напругу, а ця жінка була чужа, і що вартували, хоч і розчудесні, проте якісь ганчірки, проти мого невдоволення через силуване заміжжя?

Та коли я йшла по коридору, злість трохи вляглася.

Та ще й сукня справді була чудова, бо навіть у такому незавершеному вигляді вона мені дуже сподобалося. Це була просто мрія.

Підібраний крій дуже вдало підкреслював мою тоненьку талію, а декольте відкривало плавний вигин плечей. Чисто-білий шовк мерехтів, немов сніг, і моє біляве волосся напроти нього виглядало, немов доспіле колосся, переливчастий блакитний серпанок гармоніював із кольором очей, підбитий мереживними вставками поділ стелився по землі, здавалося, що із гілок обсипалася роса. Геть ні до чого було придертися, і я вперше зраділа, що в мене буле весілля. Посміхнулася до свого відображення у дзеркалі, підняла над головою руки – і легка тканина заструмувала, немов жива, камінчики замерехтіли.

- Не можна відірвати очей, - Барбара поправила окуляри та повільно обійшла довкола мене.

- Ой, як же мені шкода…-  зітхнула я: - … що доведеться в цій сукні йти під вінець не з Ним… не з моїм … Арха…

- Що ви сказали? – хижий писочок Барбари миттю потягнувся в мій бік.

- Та ні, нічого, - швидко отямилася я, - просто … помолилася, щоб день видався добрим.

- А чому йому не бути добрим? – вдоволено посміхнулася служниця. – У вашу честь буде бал. От би і мені… Але… Це ж так хвилююче для кожної юної дівчини, коли її оглядає посланець її жениха…

- Ото вже й справді є через що хвилюватися, - пхикнула я. – Ну зазирне той маг герцога мені під спідницю, і що із того?

- Адже потім усі радітимуть…

- Припини молоти дурниці! Насправді, немає нічого безглуздішого у світі, ніж ця перевірка цноти. Що, невже, навіть не знайшовши її у мене, єдиної спадкоємиці, претендент на руку та серце королівни відмовиться від одруження?

Після сніданку я відмовилася виходити на прогулянку, а натомість лягла на дивані та трохи почитала, потім пішла до ванної кімнати та ніжилася у пінистій воді більше години.

Так непомітно й минув день. А ввечері на мене чекала неприємна процедура – ​​перевірка моєї невинності відразу ж двома магами – придворним та магом герцога, на очах у всіх тих роззяв, яким таке видовище видавалося цікавим.

- Начебто могло бути якось інакше, - побачивши жезл, що від дотику до мого тіла розцвів червоним бутоном невинності, сказала я. – Ну що, можна танцювати?

Зал був переповнений, гостей зібралася тьма-тьмуща, але мені чомусь зовсім не хотілося розважатися разом з усіма. Сівши у крісло біля трону, я підперла рукою голову і майже годину мовчки спостерігала за парами, що кружляли у танці.

 «От би тут був Архан, – думала я, – тоді інша справа, а так…»

Чомусь ніхто із присутніх не звернув уваги на те, що я відверто нудьгувала, напевно, всі подумали, що так і треба, мовляв, я ж майбутня наречена, і сумую за своїм обранцем. Гаразд, так думали усі, але і мій батько, і його коханка, леді Сузанна, були виключно зайняті одне одним і навіть кілька разів виходили із зали, а поверталися з блиском в очах та якісь скуйовджені. Я вже не маленька та розуміла, що й до чого, і від цього мені ставало все сумніше.

Пронудьгувавши дві години поспіль, я покликала служницю і звеліла їй супроводити мене до моєї опочивальні.

- Ну ж бо, зупинися… - стоячи на порозі, я ще мала надію, що хтось мене покличе назад, проте, навіть коли я покидала зал, усім було байдуже.

Опинившись у своїй спальні, за допомогою служниці я стягнула з себе фіолетову шовкову сукню, потім мереживну білизну, кинувши її просто на підлогу, нервово пожбурила ногою в куток, своїми ж руками витягла з волосся шпильки і, видихнувши з полегшенням, пішла у ванну. Там впала в ароматну воду і кілька хвилин не могла прийти до тями, так мені було паскудно, та врешті таки змогла розслабитися і мало не заснула.

Лягаючи до ліжка, я сумувала за драконом, мої думки металися то назустріч дочірньому обов'язку, то у бік кохання. Я ніяк не могла вирішити, що ж мені робити.

Так минув тиждень, а я все ще не могла визначитись. До того ж, Архан дотримав слова  і за увесь цей час жодного разу мене не відвідав. Я вже навіть гадала: а що, коли дракон забув про мене? Що мені тоді робити?

За два дні до весілля я вийшла до саду та, стискаючи в пальцях фігурку ферзя, повільно побрела вздовж огорожі, там росли троянди, що наповнювали повітря неймовірним ароматом.

«І навіщо мені цей турмалін? - думала я, не помічаючи нічого навколо. – Так, я люблю Архана, і з кожним днем моє кохання стає все сильнішим. Ось тільки чи кохає він мене і чи здатний дракон на якийсь божевільний вчинок? Наприклад, було б чудово, аби він мене викрав, от просто із храму, і, замість похмурого герцога Рін Скотра, ми б повінчалися із ним?»