Перше побачення. Не підведи

Заняття в університеті закінчилися. Ангеліні стало легше. Вона могла більше часу приділяти пошиттю одягу, радуючи клієнток. Замовлень, навпаки,  ставало менше, оскільки літом багато замовниць, набравши модних суконь, хотіли їх «вигуляти», насолоджуючись увагою протилежної статі.

Дівчина сподівалася, що цього літа зможе відпочити та набратися позитивних вражень. Також мріяла про те, що Ярослав, поруч зі своєю Мариною, також знайде час й для неї. Виберуться на природу, чи навіть поїдуть кудись на відпочинок. Ангеліна пам’ятала, тільки один такий випадок, коли вони відпочивали разом. Утрьох. Вона, Ярослав та мама. Ангеліні тоді було вісім років. Дівчинка тоді навіть не уявляла, якою щасливою була.

Ярослав за останні дні був настільки зайнятий, що навіть з Мариною не встигав бачитися. Остання неодноразово писала йому гнівні повідомлення, на кшталт: «я тобі цю неувагу пригадаю» або «компенсувати зможеш тільки платиновим браслетом, козел». Хоч це й зачіпало Ярослава, але він намагався відповідати жартами «все для моєї королеви». Він не хотів втрачати жінку, з якою зустрічав кілька років.

Чоловік приводив до ладу рахунки, підбивав підсумки бухгалтерії. Прибутки від ательє радували. Якби він ще не витрачав гроші на Марину… Це ж гроші Ангеліни, він має цього маленького янгола радувати.

«В Ангеліни є все, що їй потрібно. У майбутньому, узагалі, життя стане медом, - подумав Ярослав, - я також маю деякі права».

Наразі він збирався поїхати додому та провести вечір з Ангеліною. Вперше за останні два тижні, можуть собі дозволити подібне.

Аж тут задзвонив телефон. Ярослав, поглянувши на екран, швидко вихопив гаджет та промовив:

- Євген Олексійович, доброго дня. Несподівано ви зателефонували.

- Доброго дня, Ярославе, - привіталися з того боку, - наскільки я знаю, навчання вже скінчилося. Моя донька вже тиждень як вдома. Виходить Ангеліна також звільнилася?

- Так, - молодий чоловік неохоче погодився, - вона дома, працює над сукнею, яку замовило ваше агентство. Все буде зроблено  в точно зазначений термін.

- Не маю жодних сумнівів, що сукня вийде бездоганною та на моделях виглядатиме блискуче. Але я не  з цього приводу телефоную. Альберт, вже неодноразово цікавився, коли, нарешті, побачить свою наречену. Я тут подумав та вирішив, що час настав. Сину двадцять чотири роки, вже можна придивлятися до майбутньої дружини.

- Але ж Ангеліні тільки нещодавно виповнилося вісімнадцять, - нагадав Ярослав.

- Що з того? Прекрасний вік, щоб піти на перше побачення. Це ж буде перше побачення для неї? Вона не спілкується з хлопцями?

У голосі чоловіка промайнули загрозливі нотки. Ярослав прекрасно знав, що буде, якщо умови угоди виявляється порушеними.

- Я особисто слідкую за тим, щоб Ангеліна поводила себе добре, - якось холодно сказав Ярослав.

- Чудово. Сьогодні у нас буде нагода у цьому переконатися.

- Сьогодні? - вражено перепитав чоловік.

- Так. Сьогодні маєш привезти крихітку до ресторану «Діамантове відлуння». Ти цей заклад знаєш. Там залишимо молодят удвох. Чекаю на вас о восьмій вечора.

Євген Олексійович скинув виклик, залишився розгубленого Ярослава із телефоном у руці. Отже, вже сьогодні! До побачення якихось чотири години. Треба поспішати, щоб встигнути, дуже сильно поспішати.

- Ярославе, куди ми збираємося о такій порі? - спитала Ангеліна, стоячи перед великим дзеркалом.

Молодий чоловік відповів не одразу, уважно роздивляючись юну красуню чи не пропустили чогось важливого та й  узагалі якоїсь деталі.

Ангеліна виглядала бездоганно. У короткій, але закритій сукні, з високою зачіскою та на підборах, дівчина нагадувала принцесу з казки. Заради такої як вона, спалахували війни в історичних романах та воїни йшли на подвиги. На тоненькій шиї блищало кольє з сапфіром. Те саме, що їй подарували на День Народження.

- Ангеле, сьогодні твоє перше побачення, - намагаючись говорити бадьоро, сказав чоловік, - ти ж хотіла спробувати, що це таке.

- Побачення? - вражено спитала дівчина. На її нафарбованому личку з’явився вираз розгубленості, - але з ким? З тобою? Тоді я тільки рада.

Ярослав поглянув на співрозмовницю, думаючи, що Ангеліна жартує. Але дівчина дивилася цілком серйозно. Від погляду величезних, блакитних очей, в Ярослава, вже вкотре, стиснулося серце.

- Ні. Не зі мною, - серйозно відказав молодий чоловік, - ти його, поки що, не знаєш…

- Не знаю, але йду на побачення? - голос юної дівчини зовсім трошки затремтів. Вона піднесла руку до золотого ланцюжка, наче хотіла зірвати прикрасу.

Чоловік розуміючи, що дівчина злякалася, знову спробував перетворити усе на жарт:

- Уяви, Метелику, що це знайомство з Інтернету. Мільйони людей таким чином знаходять одне одного.

- Проте, навіть так, майбутня пара спочатку спілкується, - зауважила Ангеліна, - тут я зовсім не знаю, до кого йду та навіщо.

- Він тобі сподобається, - сказав Ярослав, - про цього молодого чоловіка мріють тисячу дівчат.

- Коли так… дівчатам видніше. Щодо мене, то нічого, поки що, сказати не можу, - відповіла Ангеліна.