Микола, Іван та Співдружність

Глава 4

Глава 4

Чи ось ще один перл від сумного оленяря в погонах:

- Ви бували двадцять років тому в населених пунктах? На будинках обов'язково висіли або сокира або відро.

Ось тут Микола різко замислився, адже він ще досить добре пам'ятав свою Україну - нічого схожого там не було як перед його вимушеним переселенням сюди, так і двадцять років тому - у українців з мозками все було нормально. Звичайно, в сусідній Росії цілком могла бути така фігня - якщо там на будинках спокійно собі «живуть» фекальні сталагміти, то чом би не висіти сокирі? Чи ось ще один перл оленяря:

- Демократія не передбачає, що можна паскудити де захочеться... тоді як є для цього спеціально відведені місця.

- Ось це вже ближче до істини - гмикнув Микола - рушики люблять лайно, судячи з сюжетів про ті самі фекальні сталагміти і гірки мерзлого гівна, по яких катаються їх діти.

Коля ознайомився з національною рисою жителів Рушки, якоюсь прямо патологічною любов'ю до нечистот, особливо це торкалося ближньої, середньої і далекої смуг Рушкостана, де любов... до цього самого просто стрибала до небес. Пальму першості тримало містечко під назвою Сєроф - там гівняний наріст посеред сходової клітини перетворився на місцеву пам'ятку, на яку приїжджали подивитися туристи. Окрім самого рукотворного феномену, тут можна було також впасти в ступор від пик місцевих жителів, силами яких це диво і росло - ви пошукайте фотки в мережі, шановані читачі, таке табло ніде окрім Рушкостана більше не побачиш! Питання про генофонд протекторату відходить  саме собою на другий план - без коментарів. Але, як виявилося, вирощування подібних творів сечо-фекального напряму стало національною традицією - містечко Сєроф лише стало таким, що започаткувало цей новий рух, так би мовити - періодично, той сталагміт то зникав, що переможно повертався,  навіть знайшов собі побратимів в декількох місцях великого Рушкостана. Ось наприклад в Лабитнангі  (до біса, трохи язик не зламав, поки писав) це саме диво виросло вже зовні будинку, а не усередині, як в Сєрофє - швидше за все, мешканці згаданого будинку вирішили переплюнути своїх колег і перетворити свій будиночок на витвір мистецтва, притягаючи туристів рукотворним чаклунством.

Этот сталагмит убрали   Результат пошуку зображень за запитом "фекальный сталагмит серов"

- Капець, або я сліпий, або… одне з двох - почухав ніс Микола - якщо я правильно зрозумів, там тільки пару каналізаційних труб поміняти потрібно. А чого вони чекають тоді? Аааа. Я зрозумів - вони чекають коли їх цар приїде і все зробить за них... а чого тоді єблом, ой пробачте, чолом не б'ють чолобитну - напевно бояться злегка вимазатися об потьоки сталагміта… гм, тупі, що тут скажеш.

Але і ці шедевральні фокуси з мерзлим гівном ще не межа для населення протекторату - в сусідньому Алтайському регіоні Рушкостана, створили вже гірку з замерзлих фекалій, - діти відразу полюбили рівну крижану гірку з характерним коричневим кольором, адже по ній так приємно ковзати, та і доросле населення майже тут же оцінило достоїнства нового чуда природи. Адже так набагато швидше - вжик по коричневому льоду, і ти вже на місці - правда, запах трохи не той, та зате швидкісний спуск, а не повільне повзання по напіврозвалених сходах. Як говорять самі рушики - усе краще дітям! До речі, ось в старовинних рушських віршах одного ними улюбленого поета так і говориться:

- Как хорошо в краю родном, как пахнет  сеном и говном! - тому абсолютно незрозуміла реакція населення Рушки, коли їм тикають їх же нечистотами в обличчя, а вони у відповідь лаються і обзивають усіх триповерховим матом.

До речі, про дітей: на очі попався черговий сюжет про будні протекторату, де в якомусь мікрорайоні(Микола не запам'ятав назву цієї діри, оскільки назва наполегливо не лягала на язика) місцеві будівельники здавали дитячий майданчик. Приїхали представники адміністрації, пару місцевих «журналістів» із загальнонаціонального інформ каналу Рушки і зняли факт здачі майданчика на камери. Потім поїхали освітлювати ще одну грандіозну подію незрозуміло де. АЛЕ! Ось далі події стали розвиватися так, що у Миколи полізли очі з орбіт: як тільки борзописці змоталися нафіг звідси у своїх справах, браві будівельники стали розбирати майданчик, витягаючи із землі гойдалки, каруселі і дитячі гірки. Їх навіть не зміцнили в землі, а просто поставили, благо справа була взимку, і сніг присипав усі нижні частини конструкцій від сторонніх очей! Стали це усе вантажити на транспорт, що під'їхав, - за годину офіційно зданий в експлуатацію дитячий майданчик спустів, лише вм'ятий сніг нагадував про те, що тут сталося хвилинами раніше. Навантажили і поїхали в інший мікрорайон піднімати звітність і готувати новий фарс - бачили б ви вирази облич дітей після того, як машини поїхали.

- Все на понтах, все на картинках і екранах  - в цьому Лепрозорії все побудовано на брехні, навіть своїм дітям брешуть не червоніючи! - протер очі наш попаданець, шаленіючи від побаченого - і це ще квіточки. Ось, наприклад, рушики на камеру борються з контрабандними товарами, що потрапили під санкції, - ті ж апельсини не ростуть у них унаслідок холодного клімату - і ось навіщо кричати про незрозуміле імпортозаміщення, якщо фрукт все одно у тебе не виросте? Але, проте, вирішили на камеру провести акцію по знищенню санкційного апельсину (тут читачі можуть підмінити слово «апельсин» будь-яким іншим - сенс не поміняється). Приїхала машина з фруктами, приїхало пару машин з журношлюхами провідних інфоканалів протекторату, приїхав бульдозер… камери, мікрофони, усі дєла... І погнали! Імпортна вантажівка (зверніть увагу факт - імпортна, оскільки своя сірячина щось погано їздить чомусь) скинула трохи, відсотків 10% апельсинів, потім знову таки імпортний бульдозер злегка потоптав по асфальту невелику купку фруктів - усе зняли на камери (знову-таки імпортні, поспішаю підкреслити) - створили ніби сюжет, хе-хе. Потім згорнули зйомки, навантажили цілі фрукти назад в ящики в вантажівку і відвезли кудись, смію припустити, продавати за ринковими цінами. Ось така показуха в Рушкостані, шановані читачі - одні понти і гасла - на словах одне, а на ділі діаметрально протилежне.



Вик Форчунов

Відредаговано: 07.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись