Королівство Забутих Іграшок

Туман укрив місто, неспішно розповзаючись вулицями. Вітер зі свистом ганяв тротуаром дрібне сміття на безлюдних вулицях. У багатьох будинках віконниці були забиті наглухо, а у вікнах інших можна було розгледіти силуети мешканців-іграшок. Але придивившись ближче, здавалося, що всі вони були занурені в сон. Застиглі ляльки були не лише в будиночках, навіть на вулиці можна було побачити як поодинокі іграшки, так і цілі їх групи.

На головній площі міста в безкрайній калюжі було видно, як вітер розгойдував велику металеву вивіску "Королівство Іграшок". Нижче виднілося недавно дописане свіжою фарбою "Забутих".

Усе казало про те, що місто давно покинуте. Та через деякий час на дорозі, що вела до палацу, з'явилася ошатно вдягнена жінка, яка прямувала до закритих воріт замку. Не дійшовши до них кілька метрів, вона зупинилася біля групи ляльок і, наблизившись, сумно мовила:

• Завтра свято, а в нашому королівстві скоро зовсім нікому буде святкувати. Чому діти так себе поводять з нами, іграшками? Спочатку ми для них найкращі друзі, а потім… Потім про нас забувають, ламають і …викидають…

Жінка ще раз подивилася на завмершу ляльку і, не в змозі змиритися з побаченим, виплеснула, що в неї було на душі:

Найкращою подругою ти була,

Аж поки не виросло маля,

Напевно, пішли у неї в забуття

Всі ці прийоми і бали,

Що разом з нею, відвідували ви.

Вечорами мріяли разом у чудеса,

Аж раптом прокинулась уранці ти одна,

Забута, непотрібна й вже чужа.

Договоривши, жінка почовгала до воріт палацу, ніби взявши на свої плечі важку ношу, відчинила непомітну дверцяту й зайшла всередину.

Одночасно з цим в місто зайшла Міла разом зі своїми супутниками. Дівчинка з цікавістю розглядала безлюдне місто. Іноді вона відбігала від ельфів, щоб зазирнути у віконце вподобаного нею будинку, доторкнутися до застиглої іграшки або захоплено завмерти перед яскравими фресками на стінах.

Не витримавши тиші, дівчинка запитала в Рурі:

• Де ми? І чому тут стільки іграшок? Чому вони якісь сумні? - зупинившись біля ще однієї групи ляльок, продовжила розпитувати дівчинка.

Важко зітхнувши, старший ельф відповів:

• Раніше це було Королівство Дитячих Іграшок, але з часом діти почали проводити час за маленькими пристроями,
• Телефонами, ноутбуками, - підтримав розмову Урі.
• Так, за ними, - Рурі підійшов до Міли і, показуючи шлях, продовжив. - З часом іграшки стали їм непотрібні. Королівство почало занепадати.
• Кажуть, це діло рук Мишачого короля, - прошепотів Урі.

Йдучи поряд, дівчинка сповільнила ходу та, з цікавістю поглянувши на зніяковілого Урі,  запитала в стажера.

• Кого?
• Тсс. Накличеш, - замахав руками Рурі та стишив голос. – Міла, все що ви діти уявляєте, про що мрієте у свої снах оживає, якщо дійсно вірити. Мишачий король дізнався про це і вирішив обманом захопити чарівний світ. Спочатку зникла принцеса Уява і після цього чарівний світ начебто завмер. Більше не створюються повітряні замки, на яскравих лугах не прогулюються неймовірно прекрасні тварини, в повітрі не видно вогняного Фенікса, а над срібним водоспадом більше не грає всіма кольорами величезна веселка.
• У місті залишилася лише пані Мрія, - сумно мовив Урі. - Але вона одна тепер усе рідше буває в дитячих снах. Залишені іграшки послухали підданих Мишачого Короля, що про них забули, а відьми навчились проникати у дитячі сни і обманом змушують вірити дітлахів, що Миколая і нас, його помічників, не існує.
• Існує пророцтво, - прошепотів Рурі. - Що коли почнуть зникати дитячі мрії, а сторінки Книги Святого Миколая, де записані прізвища усіх дітей, стануть порожніми, то чарівний світ заполонить жадібність, заздрість і злість. Зупинити це зможе лише справжня дитяча віра в чудеса. Але, - зітхаючи, завершив він, - Мишачий король набирає більше сил і все створене дитячою уявою, їх мріями спотворюється або і зовсім зникає.
• Ось, - Урі на очах у дівчинки дістав зі свого мішка папірець. Це все, що в нас залишилося. Усі інші кудись зникли. Поглянь, у цьому списку раніше було безліч прізвищ дітей, а зараз лише...
• Лише двадцять, - з жахом промовила дівчинка та продовжила вже іншим голосом. -  Мерщій до Приймальні.

Друзі поспішили вулицею в напрямку воріт, які вели з Королівства Забутих Іграшок, але вже виходячи з міста, дівчина раптом побачила щось знайоме.

• Почекайте, я зараз, - промовила Міла й, повернувши з вулиці, попрямувала до невеличкого парку.

Там вона підійшла до двох нерухомих постатей, які стояли осторонь від інших біля занедбаного фонтана.

• Єдинороже, Лоло, ось де ви! Я вас так шукала. Так скучила. Тепер я вас нікуди не відпущу! - радісно промовила дівчинка, та щойно захотіла їх узяти, як її руки торкнулися ельфи.
• Міло, зараз мало часу, - лагідно промовив Рурі. - Нам потрібно дізнатися, що коїться.
• Ми обов’язково повернемося по них. Святий Миколай допоможе, ходімо, - мовив Урі.

Міла ще раз подивилася на свої улюблені іграшки, які вона вже й не мріяла знайти. Потім подивилася на Урі, який схвильовано тримав у своїй руці єдиний папірець, що залишився в ельфів. Прийнявши складне рішення, вона глибоко вдихнула, подивилася на іграшки, поцілувала кожну з них і прошепотіла:

• Так, поки залишайтеся тут. Але я невдовзі повернуся. Я прийду за вами, - і обернувшись до своїх супутників, промовила, - Ну що, ходімо?! Дізнаємося, що тут дивного коїться.

Ельфи радісно стиснувши кулаки, кивнули дівчинці, і троє мандрівників попрямували до виходу з міста.

Не встигли вони покинути місто, як із-за фонтану з’явилися Рабанд і Тревор,

• Так розчулився, що навіть їсти не зміг, - тремтячим голосом звернувся до товариша  Тревор і, діставши з-за пазухи великий шмат сиру, почав витирати ним сльози на обличчі.
• Ти що, який сир, які сльози. Мерщій до короля! - зашипів Рабанд і ледь стримуючись простогнав: - За що це мені? Та краще я б котів щодня дражнив, чим з цим ненажерою ходити.