Солодкі гостинці

Вечір потихеньку поступався місцем ночі і в глибині лісу згустилися тіні. Із хащі потягнуло прохолодою, а з хмар, що закрили все небо, поступово почав падати сніг. Невагомі як пух сніжинки вкривали все навколо легкою пеленою. Зненацька панівну тишу розітнули гнівні вигуки, які лунали з невеличкого темного вихору, що з’явився між двома потужними лісовими велетнями. Прокружлявши поміж деревами, вихор із кожною секундою почав зростати, а досягнувши своєї найвищої точки, різко затих, щоб уже через мить розлетітися на дві рівні половини, з яких висковзнули дві згорблені постаті, з ніг до голови закутані в щільну мантію сталевого кольору. 

Озирнувшись навколо, перша проскрипіла, звертаючись до другої:

• Де це дівчисько? Вона повинна вже бути тут. Іншої дороги в Чарівний Ліс із Королівства Забутих Іграшок не існує.
• Точно, - погодилася її співрозмовниця. - Після того, як ми викрали принцесу Уяву, ніхто не може пройти повз нас.

На цих словах обидві незнайомки зайшлися нестримним сміхом. Насміявшись удосталь, перша гнівно подивилася на подругу:

• Якби ти не відволікалася, то й пані Мрія вже відпочивала б у нашій домівці, а тепер маємо ще й цю дівчинку знайти. А часу обмаль.
• Тихіше, - прошепотіла їй товаришка. - Відчуваєш запах у повітрі?
• Вона?
• Напевно. Що ж, тоді вона підійде, а ми її швидесенько в мішок і до нас! Так?
• Ні, -  перша незнайомка витягнула руку з під мантії та, погойдавши пальцем із неприродно довгим і кривим кігтем перед носом у другої, сказала зі сміхом: - Треба бути хитрішими. Зараз усі діти дуже довірливі. Їм кажуть, що від незнайомців потрібно триматися подалі. А вони ж самовпевнені, уже все знають, і ніхто їм не указ. Ось на цьому й зіграємо.
• Так, -  заздрісно промовила її подруга. - Ти така винахідлива

Озирнувшись навкруги кілька разів і ніби принюхуючись до повітря, обидві відьми зробили кілька пасів руками й ніби розчинилися в повітрі.

У цю мить неподалік Міла з Рурі й Урі поступово наближалися до Приймальні Святого Миколая.

Відчуваючи, що мета їх подорожі вже близько, Рурі прискорив крок, але обернувшись, побачив, що Урі раптово завмер, розглядаючи єдиний список дітей, що в них ще залишився. Відчуваючи, що трапилося щось важливе, ельф підбіг до стажера та  стурбовано запитав:

• Урі, що трапилося?  Нам потрібно поспішати.
• Рурі, ось дивись, залишилося лише 8 прізвищ. Я відчуваю, що вже незабаром трапиться щось жахливе.
• Як вісім? - злякано перепитала Міла, почувши розмову товаришів. - Біжімо, нам потрібно встигнути!

І не чекаючи ельфів, дівчинка швидко почала рухатися вперед, але зробивши всього лише кілька десятків кроків, знесилено опустилася на землю. І ледь не плачучи, прошепотіла:

• Я, я так втомилася та ще й зголодніла. Але потрібно йти.

Зібравши всю волю в кулак, дівчинка піднялася, змахнула рукою сльозинки з очей і вже з посмішкою на обличчі почала повертатися до своїх супутників, що трохи відставали позаду, як раптом почула вкрадливий голос ліворуч від себе

•  Дитинко, відпочинь на хвилинку.
• Ось,  дивись, у нас для тебе є трохи гостинців, - пролунало вже з іншого боку.

Обернувшись на голоси, Міла побачила, як поряд із нею з’явилися дві невисокі бабусі. І хоч одягнені вони були у звичайний буденний одяг, дівчинка звернула увагу, що колір одягу чомусь був темний. На голові в них були вовняні хустки. У першої хустка була сірого кольору, а в другої – чорного.

• Від Святого Миколая, скуштуй, - вмовляла перша бабуся та протягнула дівчинці свої долоні, у яких, завдяки магії, з’явилися різноманітні солодощі.
• Не пожалкуєш, - підтримала друга. - Відпочивай, попий водички, все буде добре, - і Міла побачила, як у її руках з’явився улюблений солодкий напій, що так подобався дівчинці.
• Звідки вони дізналися? Усе це якось дивно, - подумала дівчинка. - Але я так зголодніла. І видно ж, що бабусі що хочуть допомогти. Та й узагалі, що може статися, якщо я скуштую кілька смаколиків?

Зробивши такі висновки, дівчинка з вдячністю взяла від бабусь солодощі й, не помічаючи переможного блиску в їхніх очах, почала розкривати гостинці. Вона так захопилася, що навіть не побачила ельфів, які помітивши Мілу й бабусь поряд із нею, застережливо замахали дівчинці руками.

Але Міла, знаходячись під якимось впливом, не тільки не бачила друзів, а й жодним чином не відреагувала на вигук Рурі, голосно запитавши в бабусь, від кого солодощі.

Не помітила дівчинка й того, як одна з бабусь різко розвернулася до ельфів і зробила кілька рухів руками, після яких Урі й Рурі заклякли.

Під пильним поглядом бабусь дівчинка скуштувала запропоновані солодощі. Запивши їх солодким напоєм, вона тяжко зітхнула й почала поступово спускатися крижане ложе, яке з’явилося нізвідки. Прилігши на нього, Міла заснула.

Тієї ж миті постаті бабусь замерехтіли й розлетілися на тисячі маленьких частинок, щоб через мить зібратися в знайомі згорблені постаті в темних накидках.

• Нехай відпочинуть, - проскреготіла перша
• Бачиш, подруго, як все просто, коли діти такі довірливі, - промовила друга.
• Ага, Мишачий король буде задоволений.