Мишачий король і викрадені подарунки

Крижане ложе

Лісом нестримно мчала розмита тінь. Не затримуючись ні на секунду, вона не сходила з лише їй відомого шляху, продиралася крізь переплетіння гілок, перелітала замети, дерева, що впали, і байдужа до краси зимової природи, линула лише вперед. Вона спізнювалася…

Несподівано в повітрі почулося чиєсь злісне хихикання, почувши яке, тінь різко змінила напрямок і попрямувала на звук.

- Єдинороже, ти чуєш? - запитала Лола, сидячи на загривку в іграшки. - Невже ми не встигли, і Мишачий король переміг?

- Сподіваюся, ти помиляєшся, інакше світу чудес настане кінець, - проревів Єдиноріг, і скориставшись своїм могутнім рогом, різко скоротив дорогу, прорвавшись крізь густі переплетіння кущів.

Вирвавшись у відкритий простір, Лола закричала, поспішно сплигнула на землю і, попри те, що потопала по коліна в снігу, побігла до крижаного ложа, що виднілося вдалині. Наблизившись до нього, вона сповільнила ходу та, підійшовши впритул, ледь чутно прошепотіла:

- Міло, як? Як таке могло статися? І що це за їжа тут?

- Відьми, це їх рук справа. Так вони заманили принцесу Уяву та мало не схопили пані Мрію, - прогримів поруч Єдиноріг.

- І що нам тепер робити? - розгублено запитала Лола.

- Коли ми ще були разом із Мілою, її батьки щовечора читали їй казки, - задумливо промовив Єдиноріг. - В одній із них розповідалося про щось подібне.

- Але ж там же був поцілунок принца? А де ми тут у лісі знайдемо принца?

- Лоло, справа не у принці, а у вірі в чудеса.

- Єдинороже, ти хочеш сказати, що щоб побороти закляття відьом нам треба просто повірити?

- Так, але не просто повірити, а захотіти цього всім серцем і душею, - промовив Єдиноріг і продовжив: - Міла знайшла нас із тобою, коли ми й не сподівалися на це, пройшла стільки випробувань, тому ми просто не можемо знову підвести її, подумавши, що ми їй не потрібні.

Лола в зневірі подивилася на Єдинорога й немов уперше побачила його. Зазвичай грізний і могутній, він сяяв, а світло, яке він випромінював, розтоплювало холод, що оточував їх.

- Я пам’ятаю Мілу ще маленькою дівчинкою, - ледве чутно промовила Лола, і ніби хвилюючись, що її зараз переб’ють, продовжила: - Тоді мене щойно принесли з магазину, і я дуже переживала про те, який у мене вигляд. Чи сподобаюся їй? Як мене сприймуть інші іграшки? Але, побачивши сповнені захвату дитячі оченята, я зрозуміла, що вона – це та дівчинка, яка стане мені справжнім другом.

Минуло кілька років, і вона все рідше гралася зі мною, а далі й зовсім поставила в темну коробку, де я й познайомилася з тобою, Єдинороже, - усе продовжувала говорити Лола, не помічаючи сльозинок, що стікала її щічками.

Вражений Єдиноріг затамувавши подих спостерігав за тим, як відриваючись від Лоли, вони зависали в повітрі й огорнені білосніжним сяйво, яке надходило від нього, перетворювалися на сяючі сріблом ниточки. Їх ставало все більше. Різної форми й довжини, вони невагомо кружляли в повітрі. А Лола, не помічаючи того, що відбувається, продовжувала згадувати:

- Потім, послухавши Мишачого короля, ми втекли й опинилися в Королівстві Забутих Іграшок. Та я й подумати не могла, що вона нас усе ще любить, - уже не стримуючи сліз, сказала Лола.

У цю мить у повітрі начебто пролунав сигнал, і всі ниточки різко злетіли вгору та, розділившись, рушили до крижаного ложа та двох невеликих заметів, що стояли неподалік. Уже за кілька митей на галявині з’явилися три блискучі кулі зі срібного мережива. Минуло ще кілька хвилин, і вони почали гаснути. І не встигли Единоріг з Лолою  вражено перевести погляд з одне одного, як від заметів і крижаного ложа нічого не залишилося.

- А де Міла? - схвильовано запитала Лола в Єдиноріга, який посміхаючись, дивився за спину іграшки.

- Лоло, Єдинороже, я так завинила перед вами, - раптом пролунав такий знайомий голос, від якого в іграшки защеміло серце. Обернувшись, вона побачила трохи збентежену але усміхнену Мілу й ельфів, які здивовано озиралися один на одного неподалік від дівчинки.

- Я ж казав, що пророцтво збувається, - прошепотів Урі, підійшовши до Рурі.

- Так, але це просто неймовірно, - вражено промовив Рурі. - Там ішла мова про дітей, а виходить, що й ми - жителі казкової країни - теж повинні вірити в чудеса. Лише тоді вони можуть здійснитися.

Ні, Рурі, - м’яко сказала Лола. - Цього дива не було б, якби не Міла та її добре серце й бажання допомогти нам. Саме завдяки ньому ми ожили в Королівстві Забутих Іграшок, змогли подолати чари відьом і я переконана, що ми допоможемо дітям повернути віру в чудеса.

- Міло, треба поспішати. Треба встигнути перешкодити Мишачому королю викрасти подарунки дітей, - промовив Єдиноріг. - Застрибуйте мені на спину й вирушаймо в дорогу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше